Невідомо, здійснив би він свій рішенець, а чи ні, але дві події стались одна по одній, і все змінилося.
— Фру!
Щури в колесі вповільнили хід. Човен розвернувся кормою до берега, знайомий бакенник піднявся, утримуючи рівновагу, і склав долоні рупором.
— Гей! Маяче! Забирай паливо!
Розвіяр лежав в укритті, у хижці під дахом із мушлі. Старий звелів йому забратися з очей, щойно стало зрозуміло, що якийсь човен іде прямцем до острова.
Старий, крекчучи, спустив у воду широку темну дошку — єдину дошку на острові, що правила й за стіл, і за ліжко. По цій дошці належало вкотити нагору бочку з ліхтарною олією для маяка.
— А де малий? — крикнув бакенник. — Клич, хай допомагає!
Розвіяру було видно зі свого укриття, як старий повернув голову, запитливо дивлячись на бакенника.
— А що? — здивувався той. — Утопив ти хлопчиська, чи як?
— Іди! — гукнув старий.
Тоді Розвіяр вийшов. Удвох зі старим вони вкотили бочку по дошці й залишили в ямці серед каміння. Бакенник, не приховуючи цікавості, роздивлявся на голого засмаглого Розвіяра; старий тим часом сходив по порожню бочку, скинув у воду, вона захиталась на хвилях, і бакенник спритно підчепив її багром.
— Гей, гекса, — гукнув бакенник, — та ти роз’ївся на вільних харчах!
— Іди, іди, — пробуркотів старий.
Бакенник весело крикнув своїм щурам:
— Ну! Пішли, хороші, пішли, до обіду встигнемо!
І поплескотів у напрямку міста.
На сонці залізна бочка розпалилась так, що обпікала долоні. Розвіяр і старий закотили її нагору. Це була непроста робота: Розвіяр не розумів, як раніше старий міг сам з нею вправлятися. Прокотити по дошці, залишити в ямці, перенести дошку вище, підсунути під бочку. Знову перекотити, лишити на уступі, перенести дошку вище… Нарешті бочка стала на своє місце біля підніжжя маяка, старий витягнув чіп і просунув в отвір масний, засалений кінець ґнота.
— Посмажимо рибу сьогодні, — сказав, звертаючись до бочки. — Ти трубочку-бо візьми і паливця відціди… Покажу як.
Уперше старий заговорив сам. Уперше запропонував узятись господарювати; раніше він усе робив сам, а Розвіяр допомагав як міг і як сам розумів. Розвіяр і здивувався, і побачив у цьому добрий знак.
Старий навчив його відціджувати оливо з бочки (з незвички декілька краплин попало Розвіяру в рот, він з огидою сплюнув). Потому Маяк велів нашкребти солі з каміння, а сам підсмажив рибу на залізному деку, щедро здобрюючи олією і посипаючи сіллю. Коли сонце схилилось і з моря подув прохолодний вітер, Розвіяр і старий, улаштувавшись біля берега, їли смачну, у ніжній скоринці рибу, запивали її дощовою водою і дивилися на Літаюче Місто Мірте.
— Може, ти маг? — спитав старий.
— Я? — Розвіяр здивувався. — Якби я був маг, ходив би по воді!
Далекі бірюзові мости міняли барву, стаючи смарагдовими.
— І пішов би звідси?
— Так.
— Якщо ти не маг, звідки все це знаєш? Ти мариш чужими словами. Може, ти зачаклований?
— Ні. Я переписувач книжок.
— Одне другому не шкодить, — завважив старий.
— Хазяїн Агль, — сказав Розвіяр, — мало все волосся в себе не вирвав, коли мене веліли викинути. Я можу за три ночі переписати книгу, що коштує сто імператорських реалів! А він же купив мене за нещасних кілька монет, сам розповідав!
— Себто ти раб?
Розвіяр задумався.
— Не знаю. Тепер хазяїн Агль думає, що я помер, а значить, я вільний…
— Тільки мерці вільні, — старий розтягнув в усмішці чорні засмаглі губи. — Ми обидва мерці, синку. Радій.
Розвіяр відкинувся на плаский теплий камінь і заплющив очі. Смачна вечеря ладно лежала в животі. Старий назвав його «синку», Розвіяр пам’ятав, що й давніше його так називали… Дуже давно…
Можливо, мені сподобається бути мерцем, подумав Розвіяр і задрімав ненадовго — усього лише на декілька хвилин.
А коли він розплющив очі, старий уже стояв, спершись босою ногою об камінь, і дивився на обрій з-під долоні. Напруга була в його позі, у натягу м’язів, навіть у рідкому волоссі та здибленій бороді: перше старий ніколи так не дивився.
— Що там? — спитав Розвіяр.
Невелике судно, гребне, чорне, підійшло дуже близько. Ніколи великий корабель не опинявся так близько від острова — напевно, галера була плоскодонною і не боялася підводного каміння.