У такому випадку, безсумнівно, жертв необхідно було б стригти до вбивства.
2. Відповідно до іншої польської експертизи, поблизу Освенціму в ґрунті була знайдена велика кількість людських залишків. Немає жодних підстав піддавати цю експертизу сумніву, оскільки в другій половині 1942 р. у таборі лютував тиф і тисячі трупів ув'язнених спалювалися на відкритому повітрі. Єдиний існуючий там крематорій міг переробити не більше 100 трупів на день і, крім того, часто простоював. Знахідка людських останків доводить лише те, що в Освенцімі дійсно померло багато ув'язнених. Однак це не доводить факту масового свідомого знищення людей.
Таким чином ми опиняємося перед дивним фактом: обвинувачі Німеччини не надали жодного доказу "найбільшого злочину всіх часів". Докази дотепер представляють ревізіоністи, але їхні докази спростовують офіційну версію голокосту за всіма основними пунктами.
VII. Документальні докази "голокосту"
Якщо під час Другої світової війни дійсно мало місце систематичне знищення мільйонів жидів, то в такому випадку повинна була існувати спеціальна, розгалужена організація, що включала б до свого складу тисячі службовців. Операцію таких масштабів було б абсолютно неможливо здійснити без сили-силенної наказів і інструкцій. А в такій ієрархічній державі, як Третій Рейх, без письмового розпорядження взагалі нічого не робилося.
Тому природно було б очікувати цілого моря письмових доказів планомірного знищення жидів. Іноді прихильники теорії знищення поводяться так, нібито справа саме таким чином і виглядає. Так, зразкова робота про "голокост", написана Раулем Хільбергом, починається з такого вступу: "Матеріал для своєї книги Хільберг збирав все своє життя. Він вважається кращим знавцем першоджерел, що походять більшою частиною від виконавців. Злочинці — ґрунтовні у всьому — доказ своїх убивств «стотисячократно» скріпили печатками і штампами".
Б. Провідний "експерт з голокосту" відчуває крайню потребу в доказахЯкщо той хто прагне пізнання почне читати вищезгадану зразкову роботу, яка має назву "Знищення європейських жидів", то йому доведеться чекати до 927-ї сторінки, перш ніж він натрапить на главу "Центри знищення", потім, перегорнувши ще 100 сторінок, він знайде опис "процедур знищення". Хільбергу, таким чином, знадобилося списати 1027 сторінок, перш ніж дістатися теми, винесеної на титульний аркуш його опусу, і присвятити їй ледве більше 20-ти сторінок! Але й ті — нікчемної якості.
Обіцяні у Вступі "стотисячократно скріплені" докази злочинів виявилися блефом. Усе, на що посилається Хільберг, — це показання свідків і визнання виконавців; а ще судові постанови, також засновані на показаннях свідків. Улюблені свідки Хільберга — Курт Герштейн і Филипп Мюллер. Ми будемо в наступній главі спеціально говорити про "свідків", але свідоцтва цих двох, "коронних свідків", наведемо й тут.
Курт Герштейн, офіцер медслужби СС, в 1945 р., мабуть, покінчив із собою у французькій в'язниці. Він — головний свідок по Бельзецю. У його "визнаннях", як показав французький дослідник Анрі Роже, існує щонайменше шість версій, які істотно відрізняються одна від іншої. В одному випадку Герштейн стверджує, що газом вбили 20 або 25 млн. чоловік. У Бельзеці, згідно з ним, до газової камери площею 25 кв.м. напихували по 700–800 чоловік, тобто по 28–32 людини на 1 кв. м. Далі Герштейн бачив гори одягу і взуття вбитих, висотою 35–40 м. Такими є показання Герштейна.
Хільберг на своїх 20 сторінках не менше 16 разів цитує книгу Филиппа Мюллера "Sonderbehandlung" (Особливе поводження), яка з'явилася у 1979 р… Той на стор. 207–208 своєї кричущої халтури, яку неможливо читати без нападів нудоти, пише з епічним розмахом, що на початку літа 1944 року в Освенцімі знищували багато тисяч трупів отруєних газом угорських жидів. І робили це так: трупи складали шарами в глибокій ямі й ущент спалювали там за допомогою дров. Додатковим горючим матеріалом слугував жир, що витікав із трупів. Він стікав під час горіння у спеціально вириті для цього канавки, що впадали у накопичувач. Верхній розплавлений шар цього жиру члени особливих команд (зондеркоманд) збирали довгими черпаками й поливали ним трупи, щоб вони краще горіли.
Все це, без сумніву, нечуване неподобство. Без достатнього припливу кисню трупи в ямі взагалі не будуть горіти, вони можуть лише злегка обвуглитися. А жир, якби він дійсно почав витікати, був би першим, що згоріло б, а якби все-таки він стік у канавки, то від першої іскри зайнявся б там. Взагалі, навіть не всякій запаленій свідомості наверзеться таке: глибока яма, у ній горять дрова, на них лежать шарами трупи, з яких витоплюється жир, але не тече у вогонь, а в особливі канавки; навколо ходять люди й черпаками з довгими держаками зачерпують цей жир, ллють на трупи, і тоді він яскраво спалахує.