Усякий, хто з ними ознайомиться, втратить останню довіру.
а) неправдоподібно швидкий час кремації
У крематорії Базеля спалення одного трупа триває біля години, у Фрайбурзі — 1,5 години. Якщо вірити нашим свідкам, то в Освенцімі — як стверджує Д.Пайсікович — 4 хвилини.
Суперсвідок Миклош Ньїзлі, чий бестселер з'явився чотирма мовами і видавався чотири рази, повідомляє, що 46 муфелів крематорію в Біркенау щодня переробляли по 20 тис. трупів (згідно з тим же Ньїзлі, по 20 тис. жидів на день вбивали газом, а ще 5–6 тис. розстрілювали або спалювали живцем). У такому випадку на кожний муфель припадає по 435 трупів на день і процес спалення повинен був відбуватися в 18 разів (!) швидше, ніж у сучасних крематоріях. Скромніше висловлюється Хесс. У нього припадало по 133 трупа на муфель, тобто, лише у 5 разів більше, ніж це могло бути в 1996 році.
Карло Маттоньо пише з цього приводу:
«"Очевидці" хочуть нам втлумачити, що крематорії Освенціму-Біркенау були незалежні від законів природи, були диявольськими спорудженнями і не підкорялися відомим законам хімії, фізики й теплотехніки. Історики вирішили сліпо вірити свідкам і були жорстоко обмануті».
б) подача циклона через неіснуючі отвори
У ГК крематорію II у Біркенау нібито вбили більшу частину жидів і щодо неї існує найбільше показань свідків. У них міститься декілька версій подачі газу до камери, розказаних "очевидцями" — і всі вони неправдоподібні.
Версія 1: циклон подавався через голівки душів. У дусі народних марновірств цей варіант викладений у книзі Шпрітцера.
Варіант настільки глупуватий, що його не визнає навіть офіційна історіографія. Гранули циклона нібито закладали в душові голівки і при контакті з повітрям газ із них вивільнявся і виходив через дірочки назовні.
Версія 2 належить Софії Коссак: "Лунав пронизливий звук і зараз же через отвір у підлозі починав надходити газ. З балкона, звідки можна було бачити двері, есесівці із жаданням стежили за боротьбою зі смертю, за жахом, пережитим приреченими. Для них, садистів, це був спектакль, який їм ніколи не набридало дивитися. Боротьба зі смертю тривала 10–15 хвилин… Персонал поспіхом завантажував трупи у вагонетки, інші чекали. І тоді траплялося, що померлі оживали.
Доза газу, яка подавалася, була недостатньою. Вона тільки оглушувала, але не вбивала. Траплялося, дехто саме у вагонетці приходив до тями… Таких негайно підводили до устя печі й разом з усіма скидали у вогонь".
Варто зараз же зазначити, що печі перебували вище ГК і тому "скинути" у вогонь нічого було не можна. По-друге, ніякого балкона, з якого можна було б заглядати в ГК, там не було. По-третє, мертві не мають звички оживати. І по-четверте, у підлозі підвалу для трупів не могло бути ніяких отворів, тому що він розташований прямо на землі, у чому може переконатися кожний відвідувач.
Версія 3. Нею ми зобов'язані словацькому жидові Рудольфові Врбі:
"Есесівцю, який стояв на даху крематорію, подавалася команда. Він піднімав круглу кришку і сипав на голови жертв кульки".
У той час, про який говорить Врба, у стелі підвалу ніяких отворів — ані закритих, ані відкритих — не було. Експертиза Гермара Рудольфа незаперечно показала, що отвори, які нині існують у стелі, були зовсім недоладно зроблені совєтськими або польськими комуністами уже після вибуху крематорію, щоб потім можна було дурити людей розповідями про вкидання через них циклону.
Отвори мають нерівну форму, неймовірно великого розміру (через них може пролізти сухорлява людина). Залізна окантовка дірок була невигадливо прироблена знизу. Отвори не мають ніяких слідів (подряпин, вибоїв) вибуху, що стався.
Версія 4 виходить від Генріка Таубера: "Стеля ГК розміщувалася на бетонних опорах, розташованих у середині поздовжніх стін. Поруч із кожною опорою знаходились ще по дві. Вони виходили крізь стелю назовні і були покриті товстою сіткою. Під верхньою дротяною сіткою перебувала ще одна, тонша, а під нею ще одна. Усередині найтоншої сітки містилися коробочки, які за допомогою дроту можна було смикнути нагору і тоді з них висипалися кульки, а з кульок виходив газ".
Газ виділяється із гранул більше 2-х годин — як у такому випадку вдавалося відвернути небезпеку для персоналу, що забирав трупи? Адже частина кульок виявилася б придавленою ними і тому в них знаходився би газ, який ще не вийшов назовні. Втім, знов-таки: отворів у стелі підвалу не було.
У крематорії І основного табору, який відвідує значно більше туристів, ніж руїни крематоріїв у Біркенау, циклон також мусили сипати крізь стелю, але, як зізнаються співробітники музею, колись у стелі ніяких отворів не було.