У 1985 р. у Торонто відбувся суд над канадцем німецького походження Ернстом Цюнделем, який був обвинувачений жидівською організацією в поширенні ревізіоністської літератури. Коронним свідком на процесі був Врба. Його трошки взяв в оборот захисник Цюнделя Дуглас Крісті. Крісті став запитувати Врбу про описаний у його книзі факт відвідування Гімлером Освенціму:
Питання: Дозвольте запитати, чи не бажаєте Ви сказати, що бачили Гімлера в таборі в січні 1943 р., або це тільки…
Відповідь: У вересні 1943 р., або в січні.
В.: Так, але в книзі зазначено: в січні 1943 р.
О.: Ні, я бачив його в липні 1943 р., а потім ще раз у 1943 р.
В.: Але тут зазначено — січень 1943 р.
О.: Значить це помилка.
В.: Помилка?
О.: Так.
В.: І Ви бачили, як він приїжджав?
О.: Першого разу я просто не міг його не бачити, тому що він був так само близько від мене, як зараз стоїте Ви.
В.: Так близько, як я зараз?
О.: Приблизно.
В.: Я розумію. І Ви були…
О.: Для ввічливості він підійшов до мене ще на крок.
В.: Так, так.
О.: Але другого разу я бачив його в машині, як і в першого разу. Він приїхав у чорному мерседесі й був оточений юрбою супроводжуючих його підлабузників. Я бачив його на відстані 600 ярдів і чув, що це він, пак цього разу він до мене не підійшов, щоб потиснути мені руку і представитися. Мабуть, це дійсно був він, хоча, можливо, лише його представник, але я не вважаю, що тут велика різниця.
В.: Тож Ви розповідаєте суду, що справді бачили Гімлера, як він через двері оглядав ГК, чи не так?
О.: Ні, я не стверджую, що був там, коли він оглядав ГК, але я повторюю історію, яку багато разів чув від тих, хто там був… Там були багато хто з особливої команди та з СС.
В.: Усе-таки, Ви були там?
О.: Ні, я тоді знаходився у карантинному таборі, і я знаю, що ті нещасні жертви довго повинні були чекати отруєння газом, оскільки величні звірі надто довго не приходили, то їм довелося чекати в ГК.
В.: Однак, у Вашій книзі Ви пишете, що все це бачили особисто й ні слова не говорите, що це переказ почутого від інших.
Врба на суді завзято наполягав на тому, що власними очима бачив, як 1 млн. 765 тис. жидів зникло в крематорії; з них 150 тис. — французьких. Крісті зауважив йому, що загалом із Франції було депортоване жидів удвічі менше за названу ним цифру, тоді Врба спитав його: "А звідки Вам відома ця цифра? З нацистських газет?" Крісті відповів, що знає її зі зразкової роботи французького жида Сержа Кларсфельда.
Крісті відповів, що знає її зі зразкової роботи французького жида Сержа Кларсфельда.
Крах архибрехуна Врби створить поворотний пункт у юридичному подоланні "голокосту". Не злічуючи єрусалимського процесу над Дем’янюком — де 5 жидівських брехунів клялися, що українець власними руками загнав сотні тисяч у ГК, проте, він був виправданий, — з 1985 р. жоден "свідок ГК" не наважується виступати перед судом.
Ернст Цюндель в 1985 р. був засуджений до 19 місяців в'язниці, а в 1988 р. на процесі проти ревізіоністів ще до 9 місяців. Підставою для осуду послужив закон "про поширення хибної інформації". У серпні 1992 р. глава канадського трибуналу виправдав його й оголосив відповідний закон суперечним.
В. Кумедність захисту офіційної версії ОсвенцімуМайбутні покоління не спроможні зрозуміти, як упродовж півстоліття могла існувати протиприродна історія про ГК, і в неї вірила більшість людей, а тих, хто у ній сумнівався, переслідували за законом.
Проте, припустимо на мить, що німці справді прагнули фізично знищити жидів. Що саме вони би в такому випадку вчинили? Як спосіб убивства в першу чергу напрошується розстріл і змор голодом. Жидів, зрозуміло, у кожній європейській країні ліквідували б на місцях, де вони проживали: французьких — у Франції і т. д. Німецьких жидів відвели б до заздалегідь виритих братських могил де-небудь у лісах і там розстріляли б. Ідея ж зібрати жидів з усієї Європи в "табори смерті" і там труїти газом не могла б спасти на думку навіть самому збоченому, хитромудрому "бюрократові смерті". Надрозумними, з неймовірними здібностями повинні були б бути нацистські вбивці, якщо вони взялися за рекордно короткий термін знищити мільйони людей, так, що не залишилося ані найменшого сліду! Сліди ж так ретельно ховали тому, що з самого початку знали, що їх НС буде переможений і почнеться міжнародне розслідування.
Депортація жидів мала сенс тільки у двох випадках: якщо їх вважали ненадійними громадянами, підривним елементом, і якщо їх використовували як робочу силу.