Не менш абсурдним є й вибір циклону-Б як засобу вбивства. Якби жидів будь-що прагнули отруїти, то вистачило б бойових отруйних речовин (згадаємо, що в перших повідомленнях польського опору йдеться саме про них, втім пізніше в офіційній літературі їх не згадують). Також, замість горезвісних "газових автомобілів" можна було використовувати звичайний газогенератор, що працює на дровах і дає 32 % окису вуглецю, який здатен вбити людину за лічені хвилини. Не було б проблеми безпеки, а метод убивства настільки простий, наскільки й дешевий. Однак, про подібний ефективний метод у літературі з голокосту немає і найменшої згадки. Замість цього НС мусили використовувати самий ідіотський з усіх, які тільки можна собі уявити, засіб убивства, а саме — дорогий інсектицид, котрий виготовлявся в невеликих кількостях і який був украй необхідний для боротьби з переносниками тифу, небезпечний при потраплянні на шкіру, украй погано вентильований і такий, що надзвичайно довго виділяється.
З 1942 р. у деяких штатах США присуджених до смерті отруюють речовиною, що містить синильну кислоту. Процедура страти — вкрай складна справа. Газова камера повинна бути повністю герметичною, мати складну систему вентиляції тощо. Варто лише порівняти цю камеру із ГК Освенціму — і зараз же буде зрозуміло, що вже перша спроба вчинити в ній отруєння закінчилася б для есесівців катастрофою.
В районній газеті хорватського курортного містечка Лаврон розповідалося як місцевий камергер спробував в 1995 р. отруїти газом деревних хробаків, які руйнували церкву, але при цьому недостатньо щільно закрив вікна і двері. В результаті довелось терміново евакуйовати населення містечка, а три чоловіки все-таки одержали важку форму отруєння.
На технічну неможливість здійснення отруєнь циклоном-Б у приміщеннях, які називають "ГК", першим указав Робер Форіссон. Наступна цитата показує суть його аргументації:
"Якби нацистські ГК діяли, то для цього необхідно було б зробити наступне: забезпечити їх дверима, що закривалися герметично; спеціальною системою подачі й розподілу газу, вкрай складною системою вентиляції камер після здійснення отруєння; винайти спосіб нейтралізації випущеного газу, а також придумати вкрай хитромудру техніку знешкодження газу, який сильно в'їдається в тіло, щоб уможливити транспортування трупів. Вентиляція, провітрювання камер — тривала і складна процедура. Газ настільки в'їдається в шкіру, що нема чого й думати про те, щоб трупів можна було торкатися руками. Бодай один дотик до них призвів би до отруєння".
Через те, що влаштовувачі камер не знали законів хімії і тому зважилися використовувати циклон-Б у концентраціях, необхідних для масових убивств, повинно було стати для них доленосною помилкою. Голокостники тепер охоче відмовилися б від циклона-Б і замінили його яким-небудь іншим газом, але занадто пізно.
Доведеться самій брехні голокосту вмирати від циклону.
X. Освенцім: наукові дослідження
Під час процесу над ревізіоністом Ернстом Цюнделем (1988) сам Цюндель і Форіссон доручили американському фахівцеві з газових камер Фреду Лейхтеру — він займався конструюванням ГК для одного штату в США — провести наукову експертизу приміщень, названих ГК, в Освенцімі I, в Освенцімі-Біркенау і Майданеку. У лютому 1988 р. Лейхтер рушив з відповідним спорядженням у Польщу і провів там дослідження. В результаті ним була складена перша судово-медична експертиза знаряддя "найбільшого в історії масового вбивства". Висновок містить три головних висновки:
— ГК ніколи не планувалися як такі, так само через будівельно-технічні особливості не могли бути використані як такі;
— продуктивності крематоріїв вистачало лише для малої частки числа жертв, що проголошуються;
— здійснений (іншим фахівцем, хіміком Джеймсом Ротом) аналіз проб будівельного розчину, взятого із внутрішніх стін, не виявив присутності в ньому навіть мізерно малої кількості ціаніду; у той же час, високий вміст ціаніду виявився у штукатурці камери в Біркенау, офіційно визнаної як дезінфекційна.
За проведені дослідження прихильники теорії знищення спрямовують свої атаки проти Лейхтера, але зроблене ним спонукало інших провести ще більш глибокі дослідження.
Б. Експертиза Гермара РудольфаГермар Рудольф, учений-хімік, співробітник Інституту Макса Планка, провів доскональну перевірку експертизи Лейхтера.
Він також дійшов висновку, що через причини будівельно-технічного і хімічного характеру масові отруєння в Освенцімі були неможливі: