Це великий робочий табір, що розташовувався на окраїні міста Любліна, від якого й одержав свою назву; "Майданеком" його пізніше назвали поляки.
З верхніх поверхів будинків прилеглих вулиць була видна вся внутрішня територія табору. НС, з одного боку, намагалися сховати геноцид, чому й знищили всі документальні докази, а трупи мільйонів убитих усунули без сліду; з іншого боку — свою "фабрику смерті" улаштували прямо на краю великого міста, так що польське населення в безпосередній близькості від себе могло спостерігати за ходом убивства! Ось у що примушують нас повірити добрих півстоліття.
Майданеку приписують від 1,38 млн. до 50 тис. убивств. Деякі прихильники теорії знищення, наприклад Герольд Рейтлінген і Вольфганг Бенц, розглядають його як "табір знищення". В іншому існування ГК у Майданеку захищають досить мляво. Факт, що приміщення, які показують туристам як ГК, такими не є, незаперечно довів Гермар Рудольф. Табір цей не заслуговує на те, щоб про нього багато говорити.
ХелмноТабір був розташований на заході Польщі. Згідно з "Jewish Year Book" (Жидівський щорічник), том 47, стор. 398, там було знищено 1,35 млн. жидів; згідно з Клодом Ланцманом — 400 тис.; згідно з Вольфгангом Шеффером — 300 тис.; згідно з Раулем Хільбергом — 150 тис. Те, що жоден з авторів не робить ані найменшого зусилля, щоб обґрунтувати свою цифру, зрозуміло саме собою.
Убивства відбувалися винятково в газових автомобілях, від існування або неіснування яких залежить доля всього "табору знищення". Про ці автомобілі ми ще поговоримо.
СобіборСобібор потрапив до числа КТ завдяки випадку, короткому листу інспектора таборів Ріхарда Глюка Генріху Гімлеру, надісланому в січні 1943 р. Глюк у ньому пропонує перетворити Собібор у КТ. Гімлер пропозицію Глюка відхилив. Тож залишається питання: так був, або не був КТ? Прихильники теорії знищення стверджують, що був — і був він "табором знищення". Число приписуваних йому жертв дорівнює 200–250 тис. Про знаряддя вбивства довго не могли домовитися. Один з небагатьох свідків, совєтський жид Олександр Печерський дає такі показання:
"З першого погляду здавалося, нібито заходиш до звичайної лазні: крани для гарячої та холодної води, лавиці для миття… Проте, як тільки туди входили всі — двері з гуркотом закривалися. З дірок у стелі починала спіралеподібно текти важка, чорнувата маса…".
Щоб заглушити лементи жертв, німці розміщували в Собіборі зграї особливо голосистих гусаків, які бралися гоготати, доки текла смертельна маса. Панів істориків така версія не вразила, тому вони незабаром зійшлися на ГК, а "Енциклопедія голокосту" підвела риску під дебатами, вирішивши: там був дизельний двигун, і — баста!
БельзецьУ Бельзеці, як стверджують всі голокостники, з березня по грудень 1942 р. було вбито рівно 600 тис. жидів, із чого виходить, що нацистська система в Бельзеці була особливо жорстокою.
Головний свідок — Курт Герштейн, який, як ми пам'ятаємо, стверджував, що газом було отруєно 20–25 млн. чоловік, що існували гори взуття висотою в 40 м, а до ГК напихали по 28–32 людини на 1 кв. м. Крім Герштейна існує лише один свідок — польський жид Рудольф Редер, завдяки якому вважають, що в таборі вижило від 1 до 5 чоловік. Редер говорив про 3 млн. убитих газом у Бельзеці. Знаряддям убивства в Бельзеці вже десятиліттями одностайно оголошується дизельний мотор. Але в колах, що формують міф "голокосту", курсували різні версії: від людського млина д-ра Женди до вагонів з вапном Яна Карського та електропечей Авраама Зільберштейна. Але всі вони потім зникли в прикомірці історії.
ТреблінкаЦьому "суто винищувальному табору" приписують від 3 млн. до 750 тис. жертв. На процесі Дем’янюка в Єрусалимі називали 875 тис. Класик "голокосту" Васілій Гроссман у книзі "Пекло Треблінки" (1946) описує такі методи знищення в таборі:
— удушення за допомогою відкачки повітря з камери. Зовсім неможлива технічно тема для роману жахів; вона незабаром зникла з арсеналу пропаганди голокосту;
— ошпарювання розпеченою парою. Метод був скасований Нюрнберзьким трибуналом 14 грудня 1945 р. (документ PS 3311);
— убивство вихлопними газами дизеля. Варіант незабаром був витиснутий іншими.
У лютому 1946 р. Самуїл Райцман заявив у Нюрнберзі, що в Треблінці було 3, а потім 10 ГК (1МТ VIII, S. 361). Після того вже не захотіли нічого іншого, ні описаної за 2 місяці до того парової камери, ні відкачки повітря, ні хлору або конвеєра.