Міф про голокост

— Ральф Джіордано, під час війни жив на волі, але під наглядом гестапо;

— Лео Байок, пережив війну в старому гетто в Терезієнштадте;

- Інгі Дойтчкрон, свою молодість у Німеччині під час війни описала в спогадах;

— Теодор Гольдштейн "був депортований нацистами у робочий табір Вулльхайде" і залишився живий; і т. д.

Про жидів, отруєних газом, у статті не йдеться. У тому ж номері "Шпігель" публікує інтерв'ю з "тим, що пережив голокост" — головою Центральної ради жидів у Німеччині Ігнацем Бубісом, який, до речі, є спадкоємцем іншого жида, "що пережив голокост", — Шмуля Галинського.

Затримаємося ще недовго на самому "інтелігентному" журналі і візьмемо номер від 4 вересня 1995 р. На стор. 152 там опублікована розмова з жидівським істориком Йосипом Рованом, про якого відомо, що за участь в Опорі він був депортований у Дахау. У цьому таборі він, природно, вижив, інакше "Шпігель" не проводив би з ним бесід. Проте, історики такої величини, як Рот, Джекел і ряд інших (всі — жиди) стверджують, що нацисти знищили жидів, "огульно, без залишку". Оскільки Рован не лише жид, але й учасник Опору, то йому смерть повинна була загрожувати подвійно, однак — ні, він вижив. Чи не диво?

Про інше диво нам сповіщає “Франкфуртер альгемайне цайтунг” у номері від 27 квітня 1995 р. Там розповідається про одного жида, учасника Опору, Арно Люстігера, "що пережив і концтабір, і табір знищення". У якому "таборі знищення" він був, не повідомляється, але він явно в ньому вижив, інакше не зміг би в 1995 р. обдаровувати читачів нападками на «антисемітизм і псевдонаукові ревізіоністські твори».

Дивом віє від повідомлення “Нордвест Цайтунг”, що виходить у фрісландському Ольденбурзі: у номері від 13 квітня 1994 р., у статті про Ізраеля Гутмана, головного видавця “Енциклопедії голокосту” говориться: "Ізраель Гутман народився в 1923 р. у Варшаві, в 1943 р. взяв участь у повстанні у Варшавському гетто і потім, до 1945 р., перебував у таборах Майданеку, Освенцімі, Маутхаузені й Гунскірхені".

Два з пройдених Гутманом табори вважаються "таборами знищення", і, от, учасник повстання, жид, проходить через них неушкодженим. Тут можливі три пояснення:

1. Недотепні нацисти, незважаючи на всі свої старання, так і не змогли знищити Гутмана, возячи його з табору в табір. Але тоді незрозуміло, чому вони не програли війну вже в перші дні?

2. Ми тут маємо справу із цілою низкою непідроблених чудес.

3. Німці взагалі не збиралися вбивати Гутмана, незважаючи на те, що він був жид і виступив зі зброєю в руках проти німецької армії. Вони інтернували його з міркувань безпеки, або тому, що мали нестаток у робочій силі можливо через дві причини водночас.

Яке із трьох пояснень ближче до правди? Нам здається — третє. Але розглянемо ще ряд прикладів.

Родина Франк

Трагічна доля цієї родини, на перший погляд, начебто підтверджує версію про знищення. Але так здається тільки на перший погляд. У серпні 1944 р. Отто Франк, його дружина Едіт і дочки Анна і Марго були відправлені з Амстердаму до «табору знищення» Освенцім, де вони, однак, знищені не були. Отто Франк залишився живий. Дружина померла в 1946, а їхні дочки — у таборі, але не від газу, оскільки тоді навіть відповідно до офіційної версії отруєння вже не проводилися. Вони померли незадовго до закінчення війни від тифу в Берген-Бельзені, куди їх евакуювали з Освенціму.

Симона Вайль

У Центрі сучасної жидівської документації Симона Якоб, котра народилася 13 липня 1927 р. у Ніцці, значиться "убитою газом". Пізніше під ім'ям Симони Вайль вона стала головою Європарламенту і французьким міністром охорони здоров'я. Її мати й сестри також пережили Освенцім і померли від тифу в Берген-Бельзені. Знову — трагедія, однак тут немає ніякої політики цілеспрямованого знищення, інакше всі троє були б убиті або ще у Франції, або в Освенцімі.

Примо Леві і Бенедикт Каутський

Будучи жидом і бійцем Опору, Леві після арешту не був убитий німцями, а посланий на примусові роботи в Освенцім. Він написав про це в книзі "І це людина?" Австрійський жид і соціаліст Каутський побував за роки війни в Бухенвальді, Освенцімі й ще раз у Бухенвальді, але залишився живий. Його 80-літня мати померла в грудні 1944 р. у Біркенау, отримуючи до останнього дня медичну допомогу.

Елі Візель

Лауреат Нобелівської премії миру, на думку якого кожен жид мусить відчувати "здорову чоловічу ненависть до німців", пережив Освенцім і Бухенвальд.

Можна було б навести ще дуже багато імен відомих жидів, що побували в "таборах знищення", натомість залишилися живими: "полювач за нацистами" Симон Візенталь, колишній президент кнесету Д.Шиланський, християнський демократ Ерік Блюменфельд, рабин Лео Баск, Юзеф Ціранкевич, Гершель Гріншпан, убивство яким німецького дипломата стало поштовхом до "ночі битого скла". Сюди ж відносяться всі, "що пережили голокост" і написали спогади, у яких на всі лади вирікають: "Я уник усього, щоб повідати вам, що відбулося з іншими".