Втім, світове й українське жидівство намагається накинути на українців звинувачення у геноциді жидів. Президент центру «Голокост» М.Гефтер у книжці «Відлуння голокосту і російсько-жидівське питання» відверто пише, що відповідати за жидівський голокост мають не нацисти, а народи Росії та України. Є.Червоненко, перебуваючи в 2005 р. на посаді міністра транспорту, через відомчу прес-службу розповсюдив заяву в якій сказано, що «в 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення у Бабиному Яру». Натомість Юрґен Ґраф стверджує, що історія Бабиного Яру виглядає зовсім не такою, як нам її намагаються представити — і відносить її до одного з міфів про голокост. Його підтримують у цьому вітчизняні дослідники, які доводять, що жидів зібрали біля залізничної станції Лук’янівка-Товарна і вивезли з Києва до трудових таборів і гетто, а в яр Бабиного Яру, який знаходився за сотню метрів поруч, викидали відібраний в них зайвий багаж.
I. Брехня про "газові камери" та про знищення жидів
У середині XX століття в серці Європи німці протягом трьох років (з осені 1941 р. по осінь 1944 р.) таємно від усього світу вбили від 5 до 6 млн. жидівських чоловіків, жінок і дітей. В основі такого знищення цілого народу лежав диявольський, ретельно продуманий націонал-соціалістським (НС) урядом план. Більша частина жертв, на думку різних істориків, — від 2 до 5 і більше мільйонів — була знищена невідомим до того часу способом, а саме в газових камерах (ГК) і в автомобілях за допомогою вихлопних газів.
Масові вбивстві відбувалися в шести розташованих на території Польщі таборах смерті: в Освенцімі, Майданеку, Бельзеці, Собіборі, Треблінці та Хелмно. В останньому з названих таборів як знаряддя вбивства використовувалися газові автомобілі, у п'яти інших — стаціонарні ГК.
Освенцім і Майданек були комбінованими — трудовими та винищувальними — таборами. Придатні до роботи жиди відбиралися тут для примусової праці, а непрацездатні негайно, без реєстрації відправлялися до ГК.
Що стосується Треблінки, Собібору, Бельзеця та Хелмно, то вони були цілковитими фабриками смерті, де, за винятком жменьки жидів, що обслуговували табір, всіх їх без зволікання, не реєструючи, знищували за допомогою газу. Трупи вбитих спалювали вщент — якихось у крематоріях, інших на відкритому повітрі. Крім зазначеної кількості, німці знищили також у СРСР від 1 до 2 млн. жидів за допомогою газових автомобілів і розстрілів. Вбивства там робили спеціальні війська, що складалися з одних душогубів, — так звані "айнзатцкоманди".
Доцільно також врахувати півмільйона, чи не більше, жидів, що померли в гетто та робочих таборах від поганого поводження, хвороб, недоїдання. Вони хоча й входять до загального числа 6 млн., але їхня смерть не була результатом цілеспрямованої політики знищення. Їх не можна назвати прямими жертвами "голокосту", але для простоти їх зараховують до таких.
З моральної точки зору "голокост" — що більш ніж півстоліття втлумачують ЗМІ всього світу — не може бути зіставлений із жодним злодіянням минулого. Німці пішли на "голокост" не тому, що жиди являли для них якусь реальну або потенційну небезпеку, а тільки тому, що жиди були жидами. Отже, через суто расову ненависть німці, як проголошує обвинувачення, винищили цілий народ. Через расову ненависть вони вбивали не тільки дієздатних чоловіків, але й літніх людей, жінок, дітей, а навіть малят. Тільки тому, що вони називалися жидами.
"Голокост" як релігіяКлод Ланцман, постановник 9-годинного фільму "Шоа", в одній з його сцен, де "очевидці" описують процес знищення в таборах смерті, наводить висловлення, яке не потребує коментарів:
"Якщо Освенцім — це не просто жах історії, якщо він не підпадає під визначення "банальності зла", то в такому випадку він підриває самі основи християнства. Христос — син Божий, що дійшов до кінця людських можливостей, коли він перетерпів жахливі страждання… Тож якщо Освенцім — правда, тоді, виходить, існують людські страждання, взагалі не порівнянні із стражданнями Христа…У такому випадку Христос є неправдою, і не від нього прийде порятунок… Тому що Освенцім незрівнянно екстремальніший, ніж Апокаліпсис та породжує незрівнянно більший жах, ніж те, що Іоанн розповідає в Апокаліпсисі. Тому що Апокаліпсис підданий опису і навіть сильно нагадує голлівудські шоу, спектакль, тоді як Освенцім невимовний і неуявний, а значить книга Апокаліпсис — неправда, а з нею і Євангеліє. Освенцім є спростуванням Христа".