Отже, зрозуміліше не скажеш про те що "голокост" навіки став релігією для багатьох жидів. У Бога, мабуть, вірять два жиди із трьох, у ГК — 99,9 %. І якби ця похмура релігія обмежувалася лише жидами, це була б їх сугубо особиста справа. Але з деякого часу вкрай фатально вже здійснюються неприховані спроби нав'язати її нежидам.
"Якщо Освенцім — це правда", тож порятунок приходить не від Христа — так вважає Ланцман. Але від кого ж? Цілком очевидно: від юдейства, яке стало завдяки Освенціму колективним месією! Протиполюсом до такого месії виступає "НС-режим з його фабриками смерті" — втілення абсолютного зла.
До вжитку такої релігії — псевдорелігії — включені зростаючим числом пам'ятні місця "голокосту". А сумніви у "голокості", і, навіть, будь-яке його наукове дослідження тим часом у багатьох державах почали переслідувати за законом. Нині на "вільному Заході" можна безкарно сумніватися в існуванні Бога, а в ГК — не можна. Так замкнулось коло. Чому ж майже всі вірять у "голокост"?
Поза сумнівом, в офіційну версію "голокосту" вірить переважна більшість, принаймні, жителів Заходу — і відбувається це через цілком виправдану причину. По-перше, важко уявити собі, щоб усі ЗМІ протягом півстоліття поширювали історію, невірну навіть у загальних рисах. Довірливий середній обиватель ще може повірити у те, що число жертв ГК є перебільшеним, але думка про те, що вся історія із ГК є обманом — від самого початку уявляється йому неприпустимою. На ній всерйоз навіть затримуватися не можна. Через це, варто нагадати про три явища, які, як багато кому здається, офіційну версію "голокосту" роблять незаперечною.
1. Чимале число жидів, що зникли із багатьох місць їх колишнього компактного проживання, які перебували за часів війни під німецьким контролем: насамперед із Польщі, де до початку 30-х років, як визнано, проживало понад 3 млн. жидів, а тепер, відповідно до офіційної статистики, — тільки кілька десятків тисяч. Де тепер ці жиди, якщо їх не винищили? — саме так ставиться питання.
Ближче до кінця наших досліджень ми розглянемо демографічні аспекти зазначеного питання, а доти обмежимося тільки одним контраргументом.
В областях на схід від Одеру та Нейсе наприкінці Другої світової війни проживало близько 16 млн. німців. Тепер їх там залишилося від 1 до 2 млн. Чи означає це, що інші східні німці були винищені? Ні, хоча чимало їх і загинуло під час виселення. Більшості все-таки вдалося податися на Захід і вижити. Відповідно, й велика кількість жидів, що зникли з Польщі не є доказом того, що вони були винищені. Адже вони могли звідти й евакуюватися, втекти. Чи було таке, й у яких масштабах? Це питання, як вже говорилися, ми розглянемо пізніше.
2. Нібито існує незліченна кількість свідків. Не обізнані в цьому питанні переконано виголошують: "Можливо окремі свідки й брешуть або перебільшують жахи "голокосту", але щоб брехали всі? Неймовірно!" Аргумент цей заснований на чистому непорозумінні. Існує набагато менше свідків знищення жидів у ГК — а в цьому полягає головне питання про "голокост" — ніж багато хто собі уявляє. Той, хто почне читати визнану зразковою літературу про "голокост", — незабаром виявить, що скрізь у ній фігурує одна й та ж сама купка свідків: Герштейн, Хесс, Броуд, Врба, Мюллер, Бендель, Файнцільберг, Драгон, Ньїзлі та ще кілька людей. І якщо врахувати, що судового або документованого доказу вбивств у ГК не існує, - а ми покажемо це самим докладним чином, то виходить, що вся історія "голокосту" спирається на свідчення менше двох десятків головних свідків. Інші "незліченні свідки" навіть не стверджують, що вони очевидці — вони чули про ГК від других і третіх осіб.
3. Фотографії та кінофільми. Безперечним є лише єдине: існування справжніх фотознімків мертвих і живих кістяків у німецьких КТ, зроблені після їхнього звільнення військами союзників. Але доказом систематичного знищення жидів вони в ніякому разі не слугують, оскільки навіть за офіційною точкою зору істориків, ці померлі та умираючі є жертвами епідемій, які широко поширилися в останні місяці війни і все занурили у хаос.
Утім, безперечним є й інше — поряд зі справжніми існують грубі підробки (фотомонтажі; картини, вдавані за фотографії тощо), які завзято розповсюджуються десятиліттями. Велика заслуга в їхньому викритті належить Удо Валенді. Усі подібного роду підробки не говорять ні за, ні проти "голокосту", проте, вони будять у нас недовіру. Ну, навіщо, питається, вдаватися до такого примітивного шахрайства, якщо існує маса незаперечних доказів існування ГК і знищення жидів?
Аргумент: я сам бачив це в кіно, по телебаченню! — здатний справити враження лише на зовсім просту, довірливу душу. Всі фільми про знищення жидів — "Голокост", "Шоа", "Список Шиндлера" — зроблені через багато років після закінчення війни і тому, природно, не мають ніякої доказової сили. Зовсім не випадково такий витвір, як "Список Шиндлера", знятий на чорно-білу плівку. У такий спосіб намагаються створити у неосвіченого глядача враження, нібито це — документальний фільм.