Всі ці закони суперечать конституційно гарантованому праву на вільне виявлення думок.
Протиправною є й судова практика, котра опирається на ці закони, які позбавляють підсудних будь-якої можливості надавати свої докази, коли висновки експертів про технічну неможливість декларованих масових убивств не приймаються до уваги, через посилання на "очевидність" голокосту.
Гротескно виглядає вже сама передача до компетенції юристів права вирішення спірних історичних питань. Наведемо один приклад. Мюнхенський учений Херберт Ілліг у книзі "А чи жив коли-небудь Карл Великий?" заперечує існування Карла Великого, і весь період часу між 614 і 911 роками проголошує фантастичним. Всі ці 297 років разом з історичними фігурами того часу були, згідно з Іллігом, вигадані в політичних цілях. У якості доказу він посилається на факт відсутності архітектурних пам'ятників з тих, так званих, "темних століть" тощо. Не заглиблюючись далі у зміст його книги, скажемо, що якщо все, сказане в ній пусте, то її варто ігнорувати; але якщо автор раптом колись виявиться правим — його доведеться визнати генієм. Утім, є й третя можливість, що Карл Великий все-таки існував, але багатьох, приписуваних йому героїчних подвигів, не вчиняв. У такому разі книга Ілліга може плідно вплинути на історіографію, показуючи їй, як важливо не довіряти сліпо першоджерелам, а перевіряти їх. Але, що би там не відбувалося із книгою Ілліга, цілком очевидно єдине: через неї йому не доведеться постати перед слідчим. Нікому не спаде на думку заґратувати його через його заперечення "знищення народу", адже, він учиняє саме це, заперечуючи існування Карла Великого, якому приписують масове знищення язичників-саксів.
Тобто, Карла Великого можна вивчати безкарно, а от долю жидів у третьому Рейху — зась. Будь-яка здатна думати людина з приводу цього зробить висновок, що істина, яку потрібно захищати за допомогою кримінального кодексу, на перевірку, швидше за все, виявиться брехнею.
IV. Що саме насправді відбувалося?
Перше ніж ми звернемося до доказовості "голокосту", під яким, повторюємо, розуміється цілеспрямоване масове знищення жидів за допомогою газу, — необхідно загалом описати те, що безперечно відбувалося з жидами у третьому Рейху.
Жидівська політика НС Робочої партії Німеччини була з самого початку спрямована на те, щоб постійно зменшувати вплив жидів у Німеччині, а більшу їхню частину примушувати до виїзду із країни. Першій меті слугувала ціла низка постанов і законів, що приймалися починаючи з 1933 р., і які, за допомогою високих квот, обмежували кількість жидів у середовищі адвокатів, лікарів тощо, а також звужували господарські й політичні права жидів. Принаймні, до 1938 р. процес цей відбувався без застосування насильства; до “ночі битого скла” жоден жид не був відправлений у табір за те, що він жид. Він міг потрапити туди лише у випадку, якщо виявлявся військово-політичним супротивником режиму НС, або вчинив карний злочин.
Щоб запустити механізм жидівської еміграції, НС тісно співпрацювали із сіоністськими організаціями, зацікавленими у виїзді якомога більшого числа жидів до Палестини. Ця спільна націонал-соціалістична-сіоністська робота документована у всіх своїх частинах і опублікована багатьма авторами. Вона, наскільки нам відомо, ніким не заперечується.
Англійці перешкоджали переселенню жидів у Палестину, і тому все просувалося дуже повільно; багато хто з німецьких жидів обирали інші країни для переселення, найчастіше — США. Хоча й там на шляху жидівської еміграції постійно зводилися перешкоди.
До 1941 р. переважна більшість німецьких та австрійських жидів опинилися у вигнанні. Цього ж року почалася депортація жидів до робочих таборів і гетто. Підставами для цього стали: по-перше, брак німецької робочої сили — через те що більшість чоловіків були відправлені на фронт; по-друге, жиди, безперечно, почали являти собою загрозу для нацистської держави.
Жид Арно Люстігер, борець тодішнього Опору, що пережив багато таборів, із гордістю повідомляє, що у Франції 15 % операцій, проведених Опором, припадає на частку жидів. Жиди тоді становили менш 1 % від населення Франції. Комуністична сіоністська організація "Червона капела", яка завдала величезних збитків німецькій армії, в основному складалася із жидів.