Варто зазначити, що в інших країнах підозрілі національні меншості інтернувалися на підставі незрівнянно менших підстав. Зокрема, у США налічувалося чимало японців, яких, хоча вони і мали американський паспорт, було заґратовано у таборах. При цьому, як визнав пізніше Рональд Рейган, не було зареєстровано жодного випадку шпигунства або диверсій з боку американських японців.
У країнах, захоплених Німеччиною, жиди страждали від депортації далеко не рівною мірою. Особливо жорстко обійшлися з ними в Голландії, звідки їх було вивезено біля двох третин. Із Франції ж, навпаки — як свідчить Серж Кларсфельд, був депортований 75.721 жид, що відповідало приблизно 20 % жидівського населення Франції; але й з того числа багато хто був депортований не через віру і расову приналежність, а з-за участі в Опорі або через порушення різних приписів та законів. У таких випадках почасти депортували й нежидів. Незначну частину жидів депортували у Бельгії.
У таборах була жахаюче висока смертність — головним чином через хвороби. Особливо людей уражав сипняк, що поширювався вошами. Для боротьби з ним почали застосовувати інсектицид циклон-Б. В Освенцімі, найбільшому КТ, сипняк особливо лютував наприкінці літа й восени 1942 р. Епідемія досягла піку між 7 і 11 вересня, коли щодня в середньому вмирало 375 ув'язнених. До січня смертність знизилася до 107 осіб на день, а до березня знову піднялася до 298.
У західних таборах стан особливо погіршився в останні місяці війни, коли померли десятки тисяч людей. Бомбовим терором союзників була повністю зруйнована інфраструктура, знищені сховища продовольства та медикаментів. У таборах нестаток став критичним у всьому: в їжі, у ліках, у бараках. Чак Егер — льотчик, який першим подолав звуковий бар'єр, — пише у своїх спогадах, що його ескадрилья одержала наказ уражати все, що рухається. "Німеччину, — пише він, — було не так просто поділити на невинних цивільних осіб і військових. Наприклад, селянин зі свого картопляного поля годував німецьку армію".
Таким чином, союзники цілеспрямовано за допомогою страшної повітряної війни спричинили тотальний голод, а потім лицемірно взяли на себе роль суддів над переможеними, заходилися їх судити за те, що в КТ погано годували!
Особливо жахливе становище застали британські війська у квітні 1945 р. у Берген-Бельзені, де перед їхніми очима постали тисячі непохованих трупів і "живі кістяки". Пропаганда дотепер використовує зроблені там фотографії в якості доказу існування "голокосту". Однак факти говорять про інше.
Комендант табору Йозеф Крамер щосили протестував проти надсилання до безнадійно переповненого табору нових ув'язнених, але безуспішно. Замість того, щоб інтернованих у східних таборах просто залишати совєтам, НС евакуювали їх на Захід і розподіляли по існуючих там таборах, щоб жоден солдат і жодна робоча сила не потрапила до рук Червоної Армії.
Транспорти дорогою постійно бомбувалися, евакуація нерідко тривала тижнями — і багато ув'язнених знайшли свою смерть тієї лютої зими. У таборах же, куди надходили ті, хто спромігся перенести дорогу, становище з кожним днем ставало все драматичнішим.
Протести Крамера залишалися не почутими. У Бельзені тим часом лютували тиф і дизентерія, а їжі ставало все менше. Що лишалося робити Крамеру? Відпустити ув'язнених? Але хто б став їх годувати на волі? Адже епідемії перекинулися б на цивільне населення. Чи повинен він був разом із політичними відпустити також і рецидивістів, щоб вони напалися на населення? У нього самого існувала можливість утекти в Південну Америку, поцупивши із собою табірну касу. Але він цього не зробив, довірившись британській шляхетності — і дорого за це заплатив. Пресою він був затаврований як "бестія Бельзену" і судовим фарсом був засуджений до смертної кари.
Також і в інших таборах переважна більшість жертв припадає на кінець війни. Зокрема, у Дахау із січня по квітень 1945 р. померло 15 389 чоловік, а в за весь попередній час війни — 12 060.
Трагічне становище в таборах стало неминучим наслідком катастрофи Німеччини — і воно не мало нічого спільного із планомірним геноцидом, чого не скажеш про бомбову війну союзників проти мирного населення Німеччини (і Японії). В одному Дрездені було вбито 250 тис. чол., тобто за одну ніч там страчено у 8 разів більше людей, ніж у Дахау за всю війну, і при цьому — найжахливішим чином.
Жиди, без сумніву, вмирали і за межами КТ. В гетто у Лодзі з осені 1939 р. до осені 1944 р. померло, відповідно до жидівських джерел, 43411 чоловік. У варшавському гетто до початку повстання (навесні 1943 р.) було зареєстровано 26 950 смертей. Частина людей, певна річ, померли природною смертю, але більшість — унаслідок воєнних дій і евакуації.