Девід Хогган
Міф про шість мільйонів
Передмова
Видатний американський дослідник Девід Леслі Хогган (David Leslie Hoggan) належить до плеяди істориків, що поділяють нестандартний погляд на події Другої світової війни. Д. Хогган народився 23 березня 1923 р. в Портленді, штат Орегон. У 1948 р. закінчив Гарвардський університет, захистивши докторську дисертацію на тему німецько-польських відносин 1938–1939 років.
Найвідомішою книгою Хоггана є «Вимушена війна» («The Forced War»). Історія цієї книги дуже дивна. Ця об'ємиста праця був вперше опублікована в Західній Німеччині в 1961 р. під назвою «Der erzwungene Krieg» і одразу ж привернула до себе увагу широкої громадськості. У своїй роботі автор показав, що головну відповідальність за розв'язання Другої світової війни несе не Адольф Гітлер, а керівники Великої Британії та Польщі. Крім іншого, Хогган ретельно розглянув утиски німецької етнічної меншини в Польщі, що зіграли важливу роль у рішенні Гітлера розпочати війну з польською державою.
У 1964 р. навколо цієї книги вибухнув скандал, коли західнонімецькі організації правого спрямування присудили Д. Хоггану премію, що носила ім’я самого відомого німецького історика Леопольда фон Ранке і одного з найбільш зухвалих німецьких гуманістів Ульріха фон Гуттена. Тут же послідувала реакція з боку історичних і правлячих кіл. Впливовий тижневик «Берлінер Тагесшпігель» надрукував на першій сторінці розгромну статтю, в якій звинуватив Хоггана в «перекрученні історії» і спробі створення «нового історичного міфу». Союз німецьких авторів і виконавчий орган Ради німецьких профспілок підтримали газету, а тодішній міністр внутрішніх справ Західної Німеччини виступив у бундестазі і охарактеризував премію як «кричуще нахабство» з боку праворадикальних груп, пообіцявши провести розслідування. Зрештою, уряд Баден-Вюртемберга відмовив в дозволі на проведення презентації Премії Гуттена, яка планувалася в Гейдельберзькому замку, а Баварське бюро державних палаців, садів і озер постановило, що Мюнхенська резиденція не може бути використана для прийому на честь автора.
Незважаючи на всі цькування, «Der Erzwungene Krieg» витримала більш ніж 13 перевидань і була продана в кількості понад 50 тисяч примірників.
Ось як відгукується про книгу «Вимушена війна» видатний ревізіоніст Гаррі Елмер Барнс:
«Вона являє собою не тільки перше доскональне дослідження сил, відповідальних за розв'язання Другої світової війни, але й, найімовірніше, залишиться остаточною ревізіоністською працею на цю тему на довгі роки».
Д. Хогган опублікував безліч дослідницьких праць про Другу світову війну як англійською, так і німецькою мовами. 7 серпня 1988 в результаті серцевого нападу Девід Хогган помер. IX конференція Інституту з перегляду історії (Institute for Historical Review), що відбулася в 1989 році, була присвячена його пам'яті.
Пропонована читачеві робота є першою англомовною книгою, яка спростовує «голокост» — винищення шести мільйонів жидів, яке нібито відбувалося в Німеччині в роки Другої світової війни. Вона була надрукована в 1965 р. під назвою «The Myth of the Six Million» і являє собою стислий і в той же час цінний огляд теми Голокосту. Застосовуючи суто науковий підхід і спираючись на безліч літературних джерел, автор переконливо доводить, що ми маємо справу з грубою фальсифікацією і небаченою змовою. Українською мовою публікується вперше.
Пітер Хедрук
* * *
1. Ставлення Адольфа Гітлера і націонал-соціалістів до жидів
30 січня 1933 року президент розгромленої в Першій світовій війні, а від цього роздробленої й голодуючої Німеччини Пауль фон Гінденбурґ призначив Адольфа райхсканцлером (прем’єр-міністром). Жиди всього світу відкрито заявили, що жахнулися від звістки про цю подію. Було також очевидно, що кампанія з жидівського питання проти усе ще непопулярних німців цілком може бути використана для «обґрунтування» позицій світового жидівства. через Двадцять років це вилилося в справу такого розмаху, яку свого часу мало хто з жидів міг передбачити. 11 квітня 1953 р. доктор Макс Нуссбаум (Max Nussbaum), колишній головний рабин жидівської громади Берліну, заявив:
«Незважаючи на гігантські втрати, позиції, які сьогодні у світі займає жидівський народ, вдесятеро сильніші від тих позицій, які він займав двадцять років тому».
Лідери сучасного німецького райху — з моменту його заснування 1871 р. і до призначення Гітлера 1933 р. — були, як правило, дружні стосовно жидів. Гітлер же був відверто ворожий до будь-якого прояву жидівського впливу в Німеччині. «Незмінна» програма його Націонал-соціалістської партії, уперше проголошена в Мюнхені 24 лютого 1920 р., підтримувала скасування поступків, наданих німецьким жидам в різних німецьких державах у період з 1812 по 1848 роки. Ці поступки зробили німецьких жидів повністю рівноправними з німцями у всіх питаннях. Гітлер був сповнений рішучості повернути стрілки годин назад щодо ставлення до жидів в Німеччині. Його позиція стосовно жидів сильно нагадує ту, що мали Мартін Лютер — «Von den Juden und іhrer Luegen» («Про жидів та їхні брехні», Віттенберґ, 1543) і Гайнріх фон Трайчке (Heіnrіch von Treіtschke) — «Eіn Wort ueber unser Judenthum» («Слово про наше жидівство», Берлін, 1880). Призначення Гітлера райхсканцлером в урядовій коаліції з консервативною Німецькою національною народною партією дозволило йому зробити гігантський крок до становища, у якому його воля могла стати законом у всіх питаннях, що стосувалися німецьких жидів.
Відкрита боротьба Гітлера з жидами почалася від того часу, коли він 1919 року вступив до крихітної антижидівської Націонал-соціалістської партії. Він став провідним кандидатом на німецькій політичній арені після того, як на німецьких національних виборах у вересні 1930 року його партія отримала в рейхстазі 107 місць. У 1933 р. ця боротьба увійшла до вирішальної фази. Коли в січні 1933 року Гітлер став канцлером, в Німеччині проживало приблизно 500 тисяч жидів.
2. Обмеження націонал-соціалістами жидівських прав
Першою великою директивою проти жидів — після одноденного бойкоту від 1 квітня 1933 року — став закон від 7 квітня 1933 року, який вимагав усунення жидів з державної служби і звільнення з університетських посад. Аж до 1939 р. цей закон не був повністю здійснений на практиці, хоча до кінця 1933 р. багато службовців і вчителів відправили на пенсію. У 1939 р. жиди все ще працювали в німецькій журналістиці та видавництвах, але в 1936 р. від них почали вимагати, щоб вони продали всі свої частки фінансового контролю над німецькими газетами, видавництвами і кіноіндустрією згідно з надзвичайним указом про пресу, виданого президентом Гінденбургом 1 березня 1933 згідно 48-й статтею Веймарської конституції.
Поза всяким сумнівом, самий фундаментальний законопроект Націонал-соціалістської партії, спрямований проти жидів, був прийнятий Рейхстагом на засіданні в Нюрнберзі 15 вересня 1935 року. Ці знамениті Нюрнберзькі закони містили закон про громадянство і закон про захист німецької крові і честі. Жидами обережно визначалися особи з чотирма або трьома жидівськими дідусями і бабусями або особи з двома жидівськими дідусями і бабусями, які сповідують іудаїзм або перебувають у шлюбі з жидом. Цей законопроект позбавляв жидів німецького громадянства і права виступати під німецькими прапорами, він забороняв жидам одружуватися з німецькими громадянами, а також передбачав, що сексуальний зв'язок між жидами і німецькими громадянами є кримінальним злочином. Жидам не дозволялося наймати німецьких служниць молодших за сорок п'ять років. Додатковий закон від 6 липня 1938 дозволяв розлучення виключно на расовому підґрунті.
Варто зазначити, що в 1938 р. ізоляція жидів все ще обмежувалася забороною на статеві стосунки, звільненням жидів з університетських посад і з державної служби та забороною на володіння інформаційними мас-медіа. Жидам дозволялося управляти і володіти бізнесом, користуватися комунальними послугами в сферах відпочинку, культури і транспортних засобів, займатися такими професіями, як медицина і юриспруденція, поступати на звичайну службу і подорожувати за кордон. Що цікаво, чимало тисяч жидів, як і раніше жили спокійним життям і працювали в німецькому суспільстві в 1945 році, коли їхня країна була окупована союзницькими військами.