Бог вогню Гефест народився кволим хлопчиком, кульгавим на одну ногу. Гера не могла повірити, що вона, могутня богиня, народила таку незугарну дитину — й скинула сина з Олімпу. Бідолашний Гефест упав у глибини Океану, і там його виховали нереїда Тетида й океаніда Евринома. Швидко зростав Гефест, а ще швидше він виявив себе майстерним ковалем. Які золоті прикраси й оздоби викував він для своїх виховательок — Тетиди й Евриноми!
Одного ж разу Гефест спорудив чарівний трон: той, хто на нього сяде, нізащо не зможе з нього звестися. Із чарівним троном під пахвою змужнілий Гефест з’явився на Олімпі й підніс подарунок матері. Зраділа Гера подарунку, а ще більше тому, в якого мужнього красеня перетворився її кволий колись синок. Вона гордовито сіла на трон — й опинилась у пастці! Всі олімпійські боги кинулися Гері на допомогу, проте виявилися безсилими проти ковальської майстерності Гефеста.
З благанням обернулася Гера до сина. «Я миттю звільню тебе, — пообіцяв Гефест, — якщо ти визнаєш мене за сина і долучиш до ради богів». Гера радо пристала на таку умову, син із матір’ю нарешті примирились. І надалі, коли виникали суперечки між Герою та грізним Зевсом, Гефест завжди тримався на боці матері, а не батька.
Всередині гори Етни збудував собі Гефест кузню, де й викував мідні чертоги богів. Для батька Зевса він змайстрував скіпетр і егіду — щит, який наводить жах на ворогів бога — громовержця (ось чому вислів «бути під егідою» означає бути під захистом, під покровительством). Для бога виноградарства Діоніса Гефест викував тирс — жезл, обвитий плющем, виноградним листям та
увінчаний сосновою шишкою. Для Геліоса — Сонця він змайстрував золоту колісницю, якою осяйний бог щоранку виїжджає на небо. А собі в допомогу Гефест викував двох золотих жінок, які допомагають кульгавому богові ходити.
АРЕС І АФРОДИТА
Грізний бог війни Арес, син Гери і Зевса, зріс кровожерним і нещадним. На відміну від Атени, яка очолювала війни за справедливість, на захист пригноблених, Арес ніколи не з’ясовував, на чиєму боці правда, — для нього наймилішим було зчинити страшну бучу, пролити чим — більше крові, залишити по собі численні трупи.
Та як не дивно, а за дружину собі лютий Арес узяв богиню кохання Афродиту, народжену з морської піни. Коли Кронос — Час поранив свого батька Урана, а той стікав кров’ю, то кілька краплин упало в море й пофарбувало морську піну, і тоді хвилі винесли на берег острова Кіпр прекрасну Афродиту. Богиня була такою чарівною, що де б вона не ступала, у неї під ногами миттю розцвітали квіти. Богиня Афродита завжди опікувалася закоханими й допомагала їм у сердечних справах.
ПІГМААІОН
На острові Кіпр мешкав великий митець Пігмаліон. Він різьбив чудові статуї, які прикрашали храми богів. Жив Пігмаліон самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги. Одного разу Пігмаліон вирізьбив зі слонової кістки вродливу жінку. Немов жива, стояла дивовижна статуя
у майстерні митця. Здавалося, що повіки її тріпочуть, вуста ворушаться, а груди здіймаються у диханні. Так, наче вона просто зараз заговорить і зійде з постаменту. Довгі години милувався на статую Пігмаліон і покохав її так, як неможливо покохати смертну жінку. «Якби ти була жива! — шепотів він до неї. — Якби ти могла заговорити, який би я був щасливий!» Але статуя була німа.
Та ось прийшли свята на честь богині Афродити. Пігмаліон попрямував до храму богині, приніс їй жертву й почав благати: «Нехай моєю дружиною стане жінка, така ж прекрасна і досконала, як моя статуя!» Хотіла Афродита знайти серед смертних таку ж довершену красу, але не змогла. І тоді вона здійснила диво: коли Пігмаліон повернувся додому, то найперше підійшов і поцілував статую. І щойно його вуста торкнулися вуст статуї, як жінка зітхнула — й ожила. Гаряче билося серце чарівної Галатеї, та ще гарячіше билося серце щасливого Пігмаліона, якого Афродита нагородила таким надзвичайним подарунком.
АДОНІС
Богиня кохання Афродита й сама одного разу зазнала мук кохання. Вона покохала чарівного Адоніса, сина красуні Мирри, яку олімпійські боги перетворили на миррове дерево, що має запашну смолу — мирру. Ніхто не міг дорівнятися вродою Адонісові, народженому від миррового дерева; Афродиті ввижалося навіть, що він вродливіший за будь — кого з олімпійських богів.