Історична, Мала Палея, або «Очі палейні», в найдавніших південнослов’янських і руських списках містить у собі переказ старозаповітної історії («Шестиденника» зовсім немає) до Давида включно. Вона була відома вже преподобному Нестору Літописцю і Даниїлу Прочанину (Паломнику). Батьківщина її — Візантія, до того ж у деяких слов’янських списках укладення цієї Палеї присвоюється якомусь кир-Феодору. За джерела укладачеві правили: книга Буття, Псалтир, пророцтва «Єремії», творіння Григорія Богослова, Івана Злотоуста, Феодора Студита20, Епіфанія Кіпрського21, твори Йосифа Флавія, апокрифічне «Житіє святого великого пророка Мойсея», а особливо великий канон Андрія Крітського22 і апокрифічні перекази старозаповітного змісту, які були рясно розсіяні по візантійських хроніках та хронографах. Історична Палея зовсім чужа полемічній меті, а отже, історичний виклад полишає тільки в найвинятковіших випадках, аби подати — звичайно цілком довільне і наївно-неуцьке — пояснення якогось церковного обряду, церковної пісні, псалма; переказ історичних книг Біблії в ній часто замінюється народно-апокрифічним, з перекрученням біблійних подій і спотворенням біблійних імен. Такий характер Історичної Палеї робив її абсолютно доступною для розуміння величезної більшості давньоруських читачів, а тому вона дістала широкий доступ у народну масу, ввійшла в найщільніший зв’язок з народною усною словесністю, у творах якої й дотепер надто виразно відчуваються її мотиви. Вона багато в чому нагадує німецькі так звані «Історичні біблії» — НІБІюгіепЬіЬеІ, що мали на меті популяризацію серед простолюду змісту Біблії і дуже широко користувалися для цього різними апокрифічними сказаннями.
До візантійських хронік, що були також доволі багатим джерелом апокрифічних сказань у нас за давнини, належать Хроніки Івана Малали та Георгія Амартола23. В Хроніці Івана Малали, що викладає події від початку світу до 566 року по Р. X., вміщено апокрифічні сказання про Авраама, Мельхиседека, «Заповіти дванадцяти патріархів», сказання про кровоточиву жону Вероніку, котра поставила Спасителю, на віддяку за своє чудесне зцілення, мідну статую, і дві повісті, що зажили великої популярності серед наших давніх грамотіїв: «Сказання про війну Троянську» і «Александрія». Загальний характер Хроніки Георгія Амартола — церковний. Викладаючи всі події (від створення світу до 867 року по Р. X.), Амартол простежує головним чином долі істинної віри і Церкви і перемогу православ’я над єретиками. Але при цьому він не обмежується розповіддю про одні лиш церковно-релігійні події, а говорить і про звичаї та побут у різних країнах, згадує про стан у них науки й мистецтва тощо. Крім багатьох дрібних апокрифічних подробиць про різних осіб і події, в Хроніці вміщено, між іншим, сказання про єврейську писемність за Сифа24 і астрономії за Німврода25, про погрёб Адама в Єрусалимі, про змагання Авраама з єгипетськими астрологами про долю, про Мельхиседека, про смерть Мойсея, про сивіл, про лікарські книги, про Соломона і царицю Савську та інше. Як Хронікою Івана Малали, так і Хронікою Георгія Амартола користувався наш перший літописець; окремі розповіді з них часто зустрічаються в різних давньоруських збірниках.
«Слово про царювання племен останніх часів, від першого чоловіка до останнього віку», зовсім безпідставно приписуване святому Мефодію Патарському (помер 310 року), швидше може належати святому Мефодію, патріархові Константинопольському (помер 846 року). До оповіді про перших людей і про перші часи світу внесено багато апокрифічних сказань з багатьох джерел. Далі йде мова про те, як виникли різні царства від початку світу, або від Адама, і повідомляються об’явлення, чи пророцтва, про майбутні події до останніх часів світу — по сьомій тисячі літ од створення його26. При оповіді про Македонське царство і про Александра Великого27 є сказання про те, як Александр помістив нечисті народи Гога і Магога28 та інші в північних горах. Знаменням настання останніх часів вважаються завоювання ізмаїльтян по всій землі і страшні спустошення й лиха, які вони вчинять при цьому. Далі описується з’явлення антихриста, зішестя на землю Єноха та Ілії29, які викриють антихриста, але самі будуть умертвлені ним. Нарешті, з’явиться знамення Сина людського, котрий прийде на хмарах небесних, зі многою славою — і тоді настане останній — Страшний суд. «Слово» було відоме в нас з перших часів писемності (вже в літописі преподобного Нестора наводиться з нього розповідь про нечисті народи, замкнені в горах Александром Македонським), існувало в безлічі списків, до того ж часто поширювалося різними апокрифічними вставками.