А найкраще вчинив би святий Петро, якби обманув чорта, тому що обдурити таку погань — зовсім немає гріха.
Всі наведені досі легенди, з одного боку, розвивають першоосновний мотив загальноарійського міфа про світобудову, з другого — розвивають, під впливом місцевих умов і національних особливостей, зазначені вище апокрифи й апокрифічні легенди. Оскільки ж ті самі джерела лягли і в основу великоруських легенд про створення світу, то немає нічого дивного, що й українські, і великоруські легенди в деяких пунктах та окремих виразах схожі від слова до слова; істотна відмінність лише в тому, що в українських легендах ширший політ фантазії, і вони місцями яскраво виблискують (в оригіналі, звичайно) непідробним, простодушним, захоплюючим народним гумором. Значно цікавіший той факт, що українські легенди про світотвір мають в цілому, в загальних рисах доволі близьку схожість з релігійно-міфічними уявленнями американських індійців чипеваї і легендами корелів Олонецького краю.
За релігійно-міфічними уявленнями чипеваї, спочатку була тільки вода. Великий дух Виска наказав бобру опуститися у воду і принести з дна моря трохи землі на поверхню. Бобер опустився, але землі не дістав. Мускусна миша (rat musqué) виявила велику спритність і принесла трохи твані. Тоді Виска дмухнув на цю твань, чи намул, і він розрісся до величезних розмірів. Таким чином з віддиху Виски пішла земля.
В цьому космічному міфі чипеваї, як бачать читачі, місце Бога і Сатанаїла українських космогонічних легенд займають Виска, бобер і миша; загальна основа в них одна й та ж.
За корельською легендою, до створення світу поряд з Богом існував і представник злого начала — Кенчо, або Кару. Він був вельми могутній, і зло було глибоко вкорінене в його природі. Намагаючись стати нарівні з Богом або навіть вище Нього, він хотів узяти участь у творенні світу. Але спроба ця не вдалась йому. Господь послав Кару дістати з дна моря землі, щоб створити світ. Кару захопив її повну жменю, тільки не зумів утримати: земля вся висипалась крізь пальці, і Бог створив світ без його допомоги. Однак Кару не заспокоївся і став просити у Бога частину творення під свою владу. Бог дав йому такий маленький клаптик землі, на якому можна було забити лише невеличкий кілочок. Але й цього клаптика було досить для Кару. Він увіткнув кілочок, зробив таким чином отвір, і з цього отвору поповзли всілякі гадини. Ось чому гади перебувають під особливим заступництвом Кару і за його наказом кидаються навіть на людей (корели ніколи не називають створінь Кару на ім’я — «мадо», а звуть просто «пагаччу», що означає — поганий, той, хто чинить зло). Багато гадів виповзло з отвору, зробленого Кару кілочком, поки, нарешті, Бог не став на заваді їм.
Можливо, звичайно, що космогонічні мотиви апокрифічних легенд проникли до чипеваї через місіонерів, а до корелів — через найближчих руських поселенців; але цілком можливо й те, що ми маємо справу з одним з мандрівних переказів, який у відомій місцевості одержав менше нашарувань, в іншій більше, ускладнився легендами апокрифічними і народною творчою фантазією. Від інших зближень утримаємось, бо вони зроблені вже в дослідженнях з фольклору.
Надто вже людиноподібне уявлення Бога в українських космогонічних легендах і дитячо-наївне зображення Його всемогутності в акті світобудови, здатні часто викликати в нас посмішку, аніскільки не є свідченням того, що народ склав собі цілком неправдиве уявлення про сутність Божу і Божий хист. Тут ми маємо справу тільки з релігійною ма-лорозвиненістю народною, живою уявою українця, загальним народним неуцтвом і неминучою на цьому рівні вульгарністю зображення і уявлення біблійних понять і подій, з чим доведеться нам зустрічатися й рахуватись і в усіх наступних українських легендах. Космогонічна, наприклад, легенда, записана в слободі Кабанячій Харківської губернії Куп’янського повіту, при всій грубості і темноті уявлення акту світотвору, містить в собі різкий протест проти своєрідно зрозумілих слів Біблії: і почив (Бог) у день сьомий от діл Своїх («почити», «опочити» по-малоруськи означає: відпочивати після праці, яка викликала втому, — що, звичайно, зовсім несумісне з поняттям про всемогутність Божу).