За іншим варіантом, записаним у Куп’янському повіті, усе відбувалося так. Коли створив Бог Адама, тобто зліпив його й поставив сушити, собака одразу й крадеться до нього. Підкрався й витяг у людини одне ребро. Спохопився Бог — нема ребра. Пішов Він шукати, і знайшов у кущах собаку, а в нього в зубах ребро. Бог відняв його й приніс до Адама — так звали першу людину. Приладнував Він його, приладнував — нічого не виходить, оскільки ребро було вже надгризене. Тоді Бог з прикрості взяв та й створив з того ребра жінку Адамові й назвав її Свою.
За деякими легендами, ребро Адамове викрадає не собака, а чорт. Схоплений янголом у той момент, коли в райській огорожі лишався вже один лиш його хвіст, чорт тікає з ребром, але натомість залишає в руках янгола свого хвоста, з якого Бог і творить Єву. Ось чому всі жінки хитрі й лукаві, як чорти. Чорти відтоді стали куцими, а попервах у них були довгі хвости.
2. Чоловіка Бог створив із землі, а жінку з тіста та й поставив їх проти сонечка, щоб вони висохли, а Михаїлу звелів пильнувати. От Михаїл пильнував, пильнував, та ненароком задивився на щось, а собака прибіг та й з’їв жінку.
Вклав Бог душу в людину15, тоді взяв у неї «одну кістку з ребра» (очевидно, одне ребро з усіх ребер) і створив йому вже вдруге жінку. Людину Бог назвав Адамом, а жінку сам чоловік назвав Євою.
3. Бог створив Адама з пшеничного тіста й поставив його на сонце, щоб він висох; а собака та й з’їв його. Тоді Бог зліпив Адама з глини, вдихнув у нього янгольську душу й дав йому рогове тіло, щоб воно ніколи не згнило й не боялось холоду. Потому Бог наслав на Адама сон, і коли Адам заснув, Бог створив йому із рожі (Althaea rosea L., одинока, немахрова мальва — улюблена на Україні квітка) жінку та й поклав її коло Адама; Адам прокинувся, побачив, що жінка не така, як він, та й каже до Бога: «Не хочу я жінки з квітки; коли б мені таку жінку, як і я». Тоді Бог знову навіяв на Адама ще глибший сон. Коли Адам заснув, Бог вийняв з нього одне ребро, створив з того ребра Єву й поклав біля Адама. Адам прокинувся, побачив, що жінка його така ж, як і він, і взяв її собі. Бог і питає Адама: «Ну, то що, яка жінка тобі до вподоби більше — чи та, яка з квітки, чи та, яка з твого ребра?» — «Вже ж бо мені більше до вподоби та, яка з мого ребра», — відповідав Адам. — «А на Мою думку, — каже Бог, — та краща, яка з квітки:, Я її дам Сину Своєму за матір». Узяв Бог ту жінку, яка створена була з квітки, й відіслав на небо; а Адаму і Єві каже: «їжте всі яблука, які є в раю, не їжте лише з одного дерева; коли ж скуштуєте від нього, то зараз же помрете».
Хоч у створенні Божої Матері Самим Богом з квітки — й причому до створення Єви — безсумнівне бажання легенди звеличити Пресвяту Діву перед усіма земнородними, та слід зауважити, що мотив про створення жінки з квітки відомий космогонічним легендам й інших арійських народів.
З деякими додатковими подробицями щодо створення Адама ми познайомимося в легендах про гріхопадіння перших людей, до яких і перейдемо зараз.
УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДИ ПРО ГРІХОПАДІННЯ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ ТА ЇХНЄ ВИГНАННЯ З РАЮ
І' і егенди про гріхопадіння перших людей та І І їхнє вигнання з раю, всупереч запевнянням І І професора М. Сумцова, містять досить
4 *А. суттєві відхилення від біблійної легенди про той же предмет — почасти під впливом апокрифів, а головним чином тому, що в цих легендах дано доволі значний простір фантазії, іноді аж занадто фривольний. Слід зауважити, що взагалі українські легенди і принагідно, і без нагоди люблять відхилятися від Біблії і впадати в грайливо-вульгарний тон. Перше пояснюється частково незвичайним поглядом українського народу на Біблію, в якій «весь світ зав’язаний і зв’язаний; її ніяк не можна прочитати, і якщо хто й піднатужиться, схоче пізнати все, що в ній є, той неодмінно з глузду зсунеться. Письменним людям особливо треба остерігатися Біблії, тому що в ній є такі слова, які, справді, можна читати; та з-поміж них є й такі, яких ніяк не годиться вимовляти (Іванов В. В. Життя й творчість селян Харківської губернії // Нариси з етнографії краю). Та відхилившись од Біблії й відчувши себе у сфері більш чи менш вільного апокрифа, легенда не проти часом доволі легко, з народним гумором поставитись до того чи іншого космогонічного чи будь-якого іншого серйозного питання і розв’язати його навіть в анекдотичному ключі. З апокрифів найбільший вплив на українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю справили «Слово про Адама» і «Слово про сповідання Євине», що являють собою, власне кажучи, лише дві різні редакції того ж самого апокрифа (тексти обох творів видано в слов’янській редакції професором Тихонравовим у «Пам’ятках відлученої літератури» та академіком Пипіним у «Пам’ятках старовинної руської літератури»).
15
Душу в різних місцевостях України уявляють по-різному, у вигляді: а)
Протягом усього цього часу душа нічого не їла, а лише постійно сиділа над гарячим хлібом і вдихала в себе гарячу пару, що виходила з нього (Грубешівський повіт). Одна стара жінка розповідала, що, коли вона була ще дівчам, померла її тітка. Всі старші родичі вийшли з хати, де лежала небіжчиця; лишилась сама розповідачка й почула, що під припічком хтось стогне. Вона злякалася й, вибігши з хати, оголосила про це старшим домашнім. Ті ввійшли до хати; стогони припинилися. Домашні знову вийшли з хати — і стогони зараз же почали повторюватися. Розповідачка знову побігла оголосити домашнім. Тоді ті здогадалися, що тут хтось та є. Думали, що це відкривається скарб, й тому, ставши за дверима, щоб дівчинка не боялась, коли знову почує стогони, звеліли їй, в разі їхнього повторення, промовити так: «Всяка душа хай хвалить Господа». Дівчинка зробила це, і те, що стогнало, відповіло: «І я хвалю Бога предвічного». — «Душа покутующа (та, що кається й несе епітимію, й перебуває під церковною забороною — прим, автора), чого ти хочеш і хто ти така?» — «Я бабця твоєї бабці. Більше ста літ уже я тут покутую. Кидають на мене дрова, змітають сміття. Я потребую твоєї допомоги; надай її мені від рук твоїх та пам’ятай, щоб ніхто більше для цього не трудився». Дівчинка взяла у матері грошей, купила коленкору й ниток, зробила три манишки й винесла їх на ярмарок і продала. Віддавши взяті в матері на покупку гроші, вона на бариш, що залишився, знову купила коленкору й ниток з тією ж метою. Коли вона побачила, що грошей уже вистачить для сплати за богослужіння, то звернулась до ксьондза (розповідачка — з Вінницького повіту), який відслужив панахиду за упокій небіжчиці. Повернувшись додому і прочитавши молитву за упокій душі («Antiol Panski»), всі сіли обідати. Тільки-но почали їсти, раптом бачать — стоїть біля порога жінка, доволі похилого віку, і ні на кого більше не дивиться, а тільки на дівчинку, і при цьому мовить до неї: «Bog zaplac» (Бог заплати — воздай). Повторивши це тричі, вона стала незримою.