Не менш сильним був у цей час вплив на Русь східних слов’ян — сербів, а надто болгар, яких ріднила з нашими предками єдність віри у формі православного сповідання і єдність церковнолітературної мови. Цей період літератури болгар, сербів і руських, аж до XIV століття, являє цілковиту єдність за своїм церковновізантійським характером і за основним змістом своїм, чому сприяли: 1) спільні церковні книги, 2) часті церковні зносини, що приводили до руських болгарське і сербське духовенство, 3) зв’язки з Афоном, де кожне з цих племен мало свої монастирі і своїх представників — подвижників і переписувачів книг і 4) єдність умовної старослов’янської мови, що стала мовою їхньої загальної літератури.
Між іншим, як із Візантії, так і з Болгарії перейшло до нас чимало апокрифів8 та апокрифічних сказань, які невдовзі стали чи не найприємнішим духовним поживком для ново-освічених предків наших. Апокрифічні сказання становлять велику царину релігійних легенд, що виникли за часів глибокої давнини на грунті релігійного вірування, під впливом священних біблійних книг. Первісна основа апокрифічних сказань — давні легенди, які були в іудеїв не лише до початку писемності, але й за часів самої писемності, збереглися до порівняно пізніших християнських часів і перейшли до християнських книг. З’явившись у давні часи, вони спершу переходили від одного покоління до другого шляхом усного переповідання, а потім зібрані були в окремі книги. Ревне збирання давніх легенд почалося в іудеїв особливо після полону Вавілонського9; воно зосереджувалося переважно в школах рабинів, і ним займалися особливі вчителі, які відомі з початку III століття до Р. X. під назвою танаїмів, а з кінця II століття до Р. X. — амораїмів. Зібрані таким чином перекази ввійшли до Талмуда, книг кабалістів, книги Яшар та багатьох інших іудейських книг.
До якого саме часу належить поява перших апокрифічних книг, визначити важко. Перше посилання на них звичайно вбачають у 47—48 віршах 14-ї глави 3-ї книги Ездри, де, крім 24-х давніх канонічних книг, згадуються ще 70 книг нових і останніх, під якими письменники перших віків християнства мали на увазі давньоіудейські апокрифи.
Деякі з апокрифічних сказань за своїм характером доволі близькі до біблійних; наприклад, такі, як легенди про
Авраама, Йосифа й Мойсея, вміщені у творах Йосифа Флавія10 і в книзі Яшар. А інші являють плід хитромудрих тлумачень Святого Письма і переказів іудейських рабинів. У всіх таких апокрифічних сказаннях відбивається посилене прагнення якомога більше піднести єврейську історію в повному її обсязі від початку і до кінця. Звідси, в них щороку помічається неймовірне перебільшення, що переходить усякі межі; всі особи й події так прикрашаються, що зовсім втрачають свій істинний біблійний тип і стають цілком міфічними. Там, де Святе Письмо розповідає про звичайну подію, іудейські апокрифи вбачають неодмінно диво, у здійсненні якого беруть безпосередню участь янголи, духи й демони; а де Святе Письмо справді говорить про диво, там в апокрифах з’являється стільки перебільшень і прикрас, що диво втрачає своє високе достоїнство і здається відверто невірогідним. Джерело чудесного, що ним так наповнені апокрифічні сказання, полягає часто не у всемогутності Божій, а в різних чарівних предметах, іноді в силі духів. Всі тлумачення Святого Письма, з яких виводяться ці сказання і якими вони потверджуються, позначені або надзвичайною дріб’язковістю, що прив’язується до букви, до окремого вислову, до одного слова, або заплутаністю, дивним містицизмом і хитрим символізмом. На них, як і на самих сказаннях, яскраво позначилися ті властивості, які, природно, мали розвинутися в іудейському народі, коли він, утративши верховодство Боже через пророків і підпавши впливові інших народів, став жити під проводом своїх рабинів, котрих Спаситель охарактеризував сліпими проводирями сліпих (Євангелія від святого Матвія: 23,16). Ці сліпі проводирі й привели іудеїв до най-темніших уявлень майже про всіх старозавітних осіб і події, до того ж деякі апокрифічні сказання відверто перейняті вже духом пізнішого іудейства, в них різко окреслюються сліди перського, а надто грецького впливу.