«Привіт».
І це все.
Сині начальники не цураються ані людей загалом, ані конкретно своїх колег. Їм просто не цікаво з ними товаришувати. Зупинятись і питати про майбутні пологи, про дитину, як почувається мати, чи сповнені вони надії і перш за все запевняти, що все буде гаразд — це було б логічно. Але не для синього начальника.
«Привіт» з його позиції було цілком достатньо. Розмова про його власну, четверту дитину — це було виключено як опція із самого початку. Це — приватна справа.
Люди, орієнтовані на стосунки, можуть уважати це дивним. У будь-якому разі тут, у Швеції, ми говоримо «привіт» і звертаємося до свого начальства на «ти». Ми досить неформальні за своєю природою. Немає нічого дивного в тому, щоб привітатися з начальником найвищого рангу, наприклад, під час вечірки. Але синіх начальників це не цікавить. І не тому, що їм не цікаві саме ви. Їм просто не цікаво, якими всі ми є поза межами своєї роботи.
Як і червоні начальники, сині посміхаються, кивають й беруть участь у цій соціальній грі. Принаймні деякі з них. Хоча вони цього зовсім не хочуть. Їм байдуже, чи є у вас кошеня. Найменше їх цікавлять успіхи ваших дітей у школі. Якщо вам спало на думку показати свої світлини — удачі. Я не кажу, що це може зашкодити вашій кар’єрі, але таким чином ви легко можете змусити свого начальника почуватися ніяково. Він знає: якщо ви покажете свої світлини, то захочете побачити його чи її світлини. Якщо уникати подібних ситуацій, то можна полегшити свої професійні стосунки.
Тримайтеся у цій площині. Взаємодійте тільки з робочих питань.
Розділ 11. Відповідь на те, що не показують кольори: чому ми робимо так, як робимо
Буває, що люди ставлять під сумнів мої слова, коли я розповідаю про дослідження Марстона та систему DISA. Деякі з тих, кого я зустрічаю, не хочуть бачити те, що я бачу — вони вказують на відсутність наукових доказів. З іншого боку, психологія — це не наука, яка охоплює все. Для пояснення поведінки людини слід також звернутися до соціології, неврології, молекулярної генетики, фармакології, психіатрії, лінгвістики, антропології, педагогіки, економіки та, ймовірно, багатьох інших галузей науки. Інші відчувають, що дечого бракує. А деякі навіть гніваються: «Це не може бути так просто! Ви щось пропустили. Людей неможна описати отак обмежено — за чотирма ознаками. Розподіляти людей таким чином — це помилка».
Про що ж насправді йдеться, коли озвучують ці сумніви?
Я часто чую подібні думки психологів й інших людей із формальною освітою про те, що ця система не працює. Що це все — занадто спрощено. Що існує більше ніж чотири типи особистості.
Моя відповідь: звісно ж! Ані я, ані Марстон ніколи не стверджували, що є тільки чотири типи людей. Але ці чотири основні якості впливають на те, якими ми є. Як я вже згадував, їх можна поєднувати безліччю різних способів. З їх допомогою ви можете описати тисячі різних форм поведінки. Як у моєму прикладі з тортиком.
Оскільки можна визначити, який колір чи кольори має конкретна особистість, я часто отримую безліч різних додаткових питань. Наприклад, коли я аналізую ціле підприємство, до мене приходять люди зі звітами в руках і хочуть поговорити. Найчастіше вони зачаровуються, іноді трохи дивуються.
Дуже поширене запитання: як дві людини з подібними профілями можуть бути такими різними? Наприклад, двох жовто-червоних продавців можна розглядати як дві абсолютно різні особистості. Видно, що вони спілкуються аналогічно, але щось все-таки не так. Щось не узгоджується та здається помилковим.
Напевно, в цьому є сенс.
Відповідь на це запитання найчастіше є в наших рушійних силах. Ці два жовто-червоні персонажі, ймовірно, мають різні мотивації до роботи.
Що ховається під поверхнею та що обманює нас усіх
Рушійна сила — це те, що змушує нас вставати з ліжка, ходити на роботу, і це те, завдяки чому ми хочемо робити все, що можемо — день у день, з року в рік.