Коли таке стається, я повертаюся до своїх рушійних сил і намагаюся все продумати. Моєї природної поведінки тут недостатньо. Мій профіль, поданий на початку розділу, що заснований тільки на кольорах, уже не є таким корисним. Мені потрібно ознайомитися з мотиваціями й зрозуміти, чи зможу я знайти в них сили, щоб рухатися далі.
Втомлені старі люди
Не так давно я відвідував захід, на якому намагався слухати багатьох різних британських психологів. Я кажу «намагався», бо весь захід був смертельно нудним. Усі учасники були жахливо одноманітними, а лекції — просто антонімом до слова «розважальні». Довелося змусити себе не витягувати телефон і робити щось інше. Я сам ненавиджу, коли хтось це робить, тому що вважаю це ознакою неповаги. Ані знання цих психологів, — а вони справді потужні, ніхто в цьому не сумнівався, — ані їхні доповіді не були такими, щоб я міг просто сидіти там і слухати це все тільки з особистої зацікавленості. Прослухавши чотирьох чи п’ятьох із них, я був у такому відчаї, що збирався вже вийти з приміщення.
Я зостався, бо зрештою знайшов причину не піти. Повернувся до того, що змусило мене піти на цей захід, і згадав, що можу використати те, що мені хотіли сказати ці люди поважного віку. Має бути якась користь у тому, що вони кажуть. Це відповідало моїм практичним і економічним рушійним силам. Ось який це має вигляд. Моя теоретична рушійна сила — слабка, але в поєднанні з практично-економічною стається так, що я найбільше прагну вивчити речі, яким можу знайти застосування.
Гм… У цьому мусить бути щось. Я купую багато книжок про психологію та поведінку — все про те, як насправді функціонують люди. Часто бачу цікавий або провокаційний заголовок, наприклад, «В оточенні ідіотів», і думаю «Я мушу це прочитати. Це видається цікавим!». Це трапляється досить часто, тож завдяки цьому я нині маю велику бібліотеку на тему, що пов’язана з моєю роботою.
Однак я не читаю всі ці книжки. Деякі з них я тільки гортаю й переглядаю, в інших читаю окремі розділи, а деякі — від обкладинки до обкладинки — це я роблю тоді, коли знаю, що справді буду використовувати викладений у конкретній книжці матеріал. Читати триста-чотириста сторінок тільки тому, що книжка просто дуже захоплює, — це не для мене. Це потребує багато часу, а життя наше занадто коротке.
Однак є й такі, які роблять із точністю до навпаки. Вони читають будь-яку книжку, якщо їх цікавить тема, якій вона присвячена. Я не заперечую, якщо саме з цієї причини ви читаєте і цю книжку, але це не спрацьовує в моєму випадку. Я не маю на це часу. Як я це знаю? Про це говорить моя практично-економічна рушійна сила. Завдяки їй я прагну використовувати час корисно, і вона не дозволяє мені витрачати на читання спеціалізованої літератури так само багато часу, як і на читання роману. Я не кажу, що це правильно, я просто пояснюю, як це відбувається зі мною. Коли я хочу розважитися, я читаю трилер.
Однак це ще не все.
Секрет незвіданої рушійної сили
Багато років тому я працював у банку. Це була в багатьох аспектах справді хороша робота: я багато бачив, часто їздив у відрядження, брав участь у різних важливих проєктах, навчав людей по всій країні продажів, зробив собі кар’єру й заробив багато грошей.
Усі ці види діяльності стимулювали мою практично-економічну рушійну силу. Найголовнішим було — досягти результатів. Мені довелося на власні очі побачити, що мій внесок справді приносить прибуток. І я не кажу тут тільки про гроші, навіть якщо вони й були важливою частиною моєї роботи.
Однак щось зі мною було не так. Я працював дедалі більше й більше, але робота мені подобалася все менше й менше, хоча більшість з того, що я робив, було дуже добре. Мене хвалили, регулярно просували по службі, давали підвищення й нагородили престижним «званням». Я пам’ятаю, що в кінці навіть отримав якийсь бонус.
Усе ж таки щось було не так. Моя мотивація падала, і попри всі мої зусилля ситуація тільки погіршувалася. Зрештою, все було так погано, що я не мав сил вставати вранці з ліжка, хоча раніше це ніколи не було для мене проблемою.
Зовсім випадково я почав пробувати щось, що віддавна було моєю мрією, — писати книжки. Як так сталося, що я мріяв про це — це я лишу без відповіді. Мене завжди вабила ідея — створити щось абсолютно нове на чистому аркуші паперу. Я легко уявляю собі різні картини й люблю використовувати свою уяву. Почасти саме тому більше люблю читати книжки, ніж дивитися фільми. У фільмі все зрозуміло, завдяки книжці я можу створювати власні образи з допомогою своєї фантазії.