Я вже кілька разів згадував, що не обов’язково. Очікування на дії начальника може вам нічим не допомогти. Тоді ви змушені взяти справи у свої руки.
Керування — це не читання чужих думок
Говорити, мовляв, начальник повинен знати, що було б добре, якби він зміг заглянути в мою голову та зрозуміти мої страхи й занепокоєння, мабуть, можна. Проте, оскільки саме ідея, що думки можна читати, мабуть, тільки міф, нам потрібно шукати інші рішення. Ви відчуваєте себе непоміченими, ігнорованими або просто безсилими й хотіли б, щоб ваш начальник вам допоміг? Є одне до смішного просте рішення.
Підійдіть до свого шефа і скажіть: «У мене це не виходить, ми можемо поговорити?».
У саму мить, коли ви так робите, то показуєте себе як дорослу людину, що готова бути частиною розв’язання проблеми. Для мене остаточний доказ зрілої особистості — це чітке рішення нести відповідальність за свою ситуацію. Іноді повна відповідальність означає, що треба звернутися по допомогу.
Ми говоримо про вашу ситуацію, вашу роботу — ту, на якій ви, мабуть, проводити вісім-дев’ять годин на добу. Справді, чи цінним є усунення перешкод на дорозі, що заважають вам рухатися вперед?
Що ви можете зробити самотужки? Ви можете якось допомогти?
Якщо у вас хороший начальник, він прийде до вас і запропонує варіанти розв’язання проблеми. Він бачить, що ви застрягли з якимсь питанням чи проблемо, і він тут для того, щоб допомогти вам рухатися далі. Однак, — і це надзвичайно важливо, — якщо ваш начальник не прийде з тим, чого ви від нього очікували, це не означає відразу, що він ідіот. Можливо, йому просто важко побачити, з чим саме у вас виникли труднощі.
Дайте йому — або їй — шанс.
Попросіть про зустріч.
Сідайте.
Спокійно пояснюйте ситуацію.
А потім скажіть: «Мені потрібна ваша допомога».
Якщо у вас справді хороший начальник-лідер, ви станете на шлях до рішення. Проблема полягає в тому, що більша кількість начальства вас не слухатиме. Вони подумають: «Ще один капризун, який не може думати самостійно».
Щодо деяких начальників, то я просто втратив надію на покращення. Вони можуть сказати правильні речі, заявити, що вірять у необхідність їх впровадити. Але на практиці нічого не роблять. Вони не мають на це сил чи не хочуть витрачати на це свій час. Або вони насправді не знають, що треба робити в таких ситуаціях. І вони починають поводитися як страуси.
Я називаю таких хлопчиків і дівчат непотрібними начальниками.
Вони виконують свою функцію й отримують зарплату за те, що мають опікуватися питаннями, від яких ховають свої голови в пісок. Це — не нормально. Деякі з них можуть змінитися тільки тоді, коли для вас уже буде пізно.
Коли я зустрічаюся з такими людьми на моїх курсах керування та лідерства, вони можуть сказати все, що я хочу почути. Вони є заповзятими учнями й знають, що у їхніх інтересах — найкраще проявити себе під час навчання на курсі. Як тренер і викладач я вже зустрів тисячі начальників, і деякі з них були дуже хорошими, а деякі — жахливо невмілими. Деякі стали суттєво кращими — за допомогою матеріалів, над якими ми працювали впродовж курсу. Інші навіть не напружувалися. Деяким із них, безумовно, сподобалось те, що вони почули, але все ж вони не змогли змінитися ані в чому. Вони й далі роблять те, що й робили завжди. Вони все ще просто начальники, які не вміють скеровувати людей. І така категорія начальників існуватиме завжди.
Що потрібно працівникам? Їм потрібна мотивація, коли вони наражаються на труднощі, і їм потрібно розвивати впевненість у собі, їм також потрібна можливість підвищити свою компетентність. Звісно, начальник — не найкращий фахівець з усіх питань, але він не повинен бути перешкодою для розвитку працівників. Більшість начальників усе ще не дають своїм підлеглим того, що вони потребують.
Вони жодним чином не скеровують своїх працівників. Навіщо тоді нам взагалі потрібні такі начальники?
Остаточне рішення все одно — за вами
Яких висновків ми можемо з цього дійти? Різні люди повинні по-різному працювати над собою, залежно від їхніх цілей. Як і завжди, вирішальну роль відіграє вміння дослухатися до свого внутрішнього голосу. Позаяк начальника свого змінити ви не можете, а себе — можете, то саме з цього вам і треба виходити.
Як ви, можливо, помітили, цю книжку можна прочитати з двох різних поглядів, тож повірте мені, я також планую дати вашому начальникові кілька важливих порад. Однак я все ж таки хочу наголосити на тому, що писав на початку: ви також несете відповідальність за те, щоб діалог і комунікація функціонували якомога краще. Всі ми дорослі люди, ми не можемо просто тикати пальцем у начальника й казати, що «Це його обов’язок. Мені байдуже». Це означає просто здатися.