Не зрозумійте мене неправильно. Я не маю жодних проблем із тим, чого ви хочете, щоб вас любили як начальника. Але якщо саме це було вашим рішенням погодитися на керівну посаду, у вас будуть проблеми.
Чому? Тому що ви не будете подобатися завжди й усім. У вас не вийде кожного разу задовольняти просто всіх.
Це швидше утопічна думка та глухий кут, з якого вам не вийте. Позбудьтеся її.
«Мене поважають» чи «мене люблять»?
Якщо ми поглянемо на питання з іншої перспективи, й подивимося на те, що означає бажання людини, щоб її поважали, то під поверхнею побачимо досить цікавий психологічний нюанс. Що означає «бути таким, якого поважають?» Я не маю на увазі дурнувате уявлення про те, що, мовляв, поважають тих, кого бояться, — це ідіотизм, і нам нема чого навіть на ньому зупинятися.
Бути таким, якого поважають, означає, що вас поважають завдяки вашій компетентності, що ви маєте репутацію вправного та справедливого керівника. Ваші колеги цінують те, що ви робите, і довіряють вам. До прикладу тому, що ви можете ухвалювати важкі рішення і нести за них відповідальність.
Бути керованим бажанням здобути повагу означає усвідомлювати, що іноді доводиться ухвалювати рішення, які не подобатимуться вашим працівникам. Іноді йдеться про мужність твердо стояти на своєму й протистояти частині колективу. Наприклад, тим ледацюгам, які завжди спізнюються, роблять занадто довгі перерви на обід і рано йдуть із роботи. Можливо, ви готові поставити суворіші вимоги до тих, хто недопрацьовує, або навіть готові самі засукати рукави та власноруч розібратися в ситуації, якщо вона цього вимагає.
Згадаймо шкільні часи. Подумайте про вчителів, яких ви цінуєте за те, як вони працювали тоді в школі.
Хто спадає вам на думку? Вчитель, який сидів у бейсболці, відкинувшись назад у кріслі, і намагався бути «своїм хлопцем» для всіх у класі? Який дозволяв, щоб у класі панував суцільний хлопець, бо «хлопці — вони ж такі від природи»? Той, кому було байдуже, зробили ви домашнє завдання чи ні?
А, може, ви пам’ятаєте того вчителя, який був коректнішим, навіть дещо суворим і який вимагав дисципліни? Того, хто готовий був вас критикувати, коли ви навчалися чи поводилися погано? Хто стежив за тим, щоб у класі був порядок і хто без вагань телефонував вашим батькам і повідомляв, що ви погано поводилися в школі?
Як і більшість людей, у дорослому віці ви маєте кращу думку про тих учителів, які чинили на вас тиск і вимагали від вас, щоб школу ви закінчили з найкращими можливими оцінками в атестаті. Я розумію, що це також питання покоління, але, я думаю, ви зрозуміли, про що я.
Якщо на керівній посаді вас мотивує бажання бути тим, кого всі поважають, то це теж небезпечний шлях. Подумайте, чому це так важливо для вас.
Прагнення до поваги — в позитивному сенсі — це трохи безпечніший шлях. Найсмішніше, якщо вас поважають, то ви також будете подобатися. Це просто не відбудеться в тій послідовності, на яку ви, можливо, розраховуєте.
Приклад
Уявіть, що у вас — новий начальник. Які ваші очікування? «Сподіваюся, це буде хтось приємний!»
Приходить новий начальник. Він чітко й однозначно дає зрозуміти, що ви отримаєте все, чого зажадаєте. Фізична присутність вас на робочому місці для нього не має ніякого значення. Він дозволяє практично будь-що коли йдеться про гнучкий чи навіть вільний робочих графік. До того ж він більш-менш поблажливий щодо того, чи кожен виконує всі свої завдання по-максимуму. Ніяких дедлайнів не потрібно. Він просто щасливий, коли всі задоволені. На роботі має бути приємно й класно.
Новий начальник нахвалює всіх і робить усім компліменти. Він захвалює людей навіть за простеньку презентацію, що була абияк склепана за кілька хвилин до зустрічі. Всюди — суцільна радість і потоки похвали. Морозиво та повітряні кульки щотижня. Вам навіть не потрібно особливо докладати зусиль, щоб цей класний хлопець поплескав вас по плечу і похвалив. Таке враження, що він вбачає у кожному працівникові його індивідуальність. Ви такі щасливі. Яка чудова людина! Як нам так пощастило!
Однак уже досить швидко починають виникати проблеми. Всі роблять те, що їм подобається, і так, як їм це подобається, до того ж ніхто ні за що не несе повної відповідальності, бо начальник цього й не очікує. Ви робите тільки те, що вам найбільше подобається. У вас справді чудовий бос, який дозволяє вам самим обирати свій шлях. І він не має проблем із тим, що щоп’ятниці ви «працюєте» вдома.
Раптом цей начальник помічає, що все починає виходити в нього з-під контролю. Компанія стоїть на межі розвалу, як крихкий картковий будинок. Можливо, втручається вище керівництво й починає цікавитися, що це ваш колектив робить у робочий час. Начальник стає жорсткішим, змінює тон спілкування, починає вимагати дисципліни та якості. Він починає відстежувати виконання завдань, прискіпливо починає контролювати вашу роботу й вимагає від вас пришвидшити темп. Про «робочі» п’ятниці вдома ви можете забути, йти з роботи раніше, щоб забрати дітей із дитячого садка, вам більше теж не дозволяється. Раптом цей приємний хлопець перетворюється на деспота.