Я запитав, чи в нього є якісь ідеї, як вийти з такої скрутної ситуації. З важкими синьо-чорними мішками під очима він зізнався мені, що розмірковує над тим, щоб приходити на роботу о шостій ранку. Йому просто доведеться вставати трохи раніше. Тоді він міг би зробити більше своїх справ до того, як інші приходять на роботу. Можливо, він міг би встигати додому до того, як його діти лягають спати.
Я чув щось зовсім інше, ніж те, про що він розповідав. Я запитався, в чому, на його думку, власне, полягає проблема.
— Бракує часу, — зітхнув він у розпачі.
Замість того, щоб в лоба повідомити Йонасу про очевидне — про те, що він присвячує свій час геть неправильним речам — я спитав його, яким є його основне завдання на посаді керівника. Відповідь була і веселою, і жахливою:
«Я мушу весь час робити все і для всіх».
Пригадую, що на цьому моменті я просто витріщився на нього. Я не знав, як реагувати. Коли здивування трохи відступило, то попросив його підійти до дошки й написати на ній маркером те, що він щойно сказав. Йонас був слухняним начальником, звик відповідати на будь-яке прохання, незалежно від того, хто з ним до нього прийшов.
Великими літерами він написав:
Я МУШУ ВЕСЬ ЧАС РОБИТИ ВСЕ І ДЛЯ ВСІХ
Коли він сів, я запитав у нього, що з цим твердженням не так. Він поцікавився, що я маю на увазі. Я вказав на дошку й попросив його проаналізувати це твердження.
Йонас почухав підборіддя і визнав, що, мабуть, з цим твердженням і справді щось не зовсім так… Я встав і підкреслив кілька слів.
Я МУШУ ВЕСЬ ЧАС РОБИТИ ВСЕ ДЛЯ І ДЛЯ ВСІХ
За крок до серцевого нападу
Йонас здувся, наче проколота повітряна кулька.
Я запитав, як він збирається виходити з цієї проблеми. Пригадую, що Йонас — йому тоді було десь тридцять — поклав руки на груди й сказав, що йому просто треба працювати більше і відданіше.
Проте інколи віддана й наполеглива праця зовсім не розв’язує проблеми. Йдеться про те, як ви обираєте своє бачення власної ролі начальника й керівника. Яким є ваше головне завдання на тій посаді, яку ви нині обіймаєте? Ви повинні знайти відповідь на це запитання, перш ніж визначити, що слід робити. Подумайте про це як про візуалізацію своєї мети. Коли ви це зробите, вам буде легше вирішити, на що витрачатимете свій час.
Чи може таким завданням бути виконання роботи замість інших, увесь час? Звичайно — ні. Цей підхід є безглуздим, тепер Йонас це теж знає.
Єдине, що Йонас справді добре робив, це виконувати роботу за своїх підлеглих. Іноді навіть начальству доводиться засукувати рукави й допомагати підлеглим у роботі. Звичайно, ви не можете просто сидіти й бути начальником. Але якщо ви маєте підлеглих, яким було доручено конкретні завдання, чи не було б краще, якби вони могли самі з ними впоратися?
— Але, — сказав Йонас, — їм бракує компетентностей. Вони не знають, як це зробити!
Ось воно! Ми нарешті вийшли на справжнє завдання Йонаса. Переконатися, що підлеглі принаймні знають, як виконувати свою роботу. Це, мабуть, краще, ніж робити все замість них. Так вони навряд чи чогось зможуть навчитися, еге ж?
Йонас був особливо засмучений щодо одного свого підлеглого — Кеннета. Я запитав, у чому з ним була проблема. «Ну, бачите, Кеннет взагалі не працює». Взагалі не працює? Як таке можливо?
Йонас розвів руками й вигукнув: «Я теж загадуюся над цим питанням!» Виявилося, що він справді спробував усе, що міг, щодо цього Кеннета. Він відправляв його на тренінги, намагався йому все пояснити, давав йому негативний фідбек, і, зрештою, Йонас взяв на себе багато завдань, які мав би виконувати цей Кеннет. Не забувайте, що Йонас мав у своєму підпорядкуванні майже тридцятьох людей. Уявіть собі, що проблеми різного масштабу були з кожною людиною. Він змушений був виконувати масу різних справ — окрім безпосередньо своєї роботи.
Я вирішив максимально скоротити страждання Йонаса й запитав його: «Якщо я зараз зателефоную Кеннету й попрошу його сказати, які він має п’ять найпріоритетніших завдань, що він мені відповість?»
— Я вам скажу, що він вам нічого не скаже, — відповів Йонас, — він просто щось пробелькоче. Він навіть не зможе відповісти на це запитання!
Вираз обличчя Йонаса натякав: «От бачите з ким мені доводиться мати справу?»
«Тож він не знає, що робити», — сказав я. «Саме так». «Добре, і це вас непокоїть». «Так, справді».