Я підкралася до неї ззаду. Дістала молоток. Вдарила. Раз, другий, третій. Ось тобі, Крихітко! Ти заслужила, Зозулько! Я наносила удари повільно, ритмічно, із насолодою. Дзвін битого скла звучав, як музика. До, ре, мі… Так тобі! Плювати, що ти така гарна! Подумаєш — іномарка!
Фа, соль, ля… — це вже «співали» фари. Так само, із насолодою, я трощила кузов, далі дібралася до салону, здерла обшивку, продірявила викруткою колеса. Давно не відчувала такого полегшення. Весь біль, вся мука покинутої жінки були тепер у тому молотку, і я била свою суперницю, не знаючи втоми і жалю. Ось тобі, нещасна «Маздо», будеш знати, як забирати чужих чоловіків!
Я заспокоїлась лише тоді, коли машина перетворилась на купу металевого брухту.
Вийшла з гаража. Тихцем пробралася у свою спальню. Чоловік так само мирно посапував. Я притулилася до рідної гарячої спини. «А коробка передач ні к бісу, треба перебрати», — пробурмотів він уві сні. Тссс… — погладила я його по голові. Спи, коханий, спи. Сьогодні вранці ти прокинешся вільною людиною. Я покажу тобі нове життя, і ти переконаєшся, яке воно прекрасне! Я подарую тобі сонце, я дам тобі небо, я навчу тебе ходити ногами по траві. Ми візьмемо дітей і підемо (підемо, а не поїдемо!) до лісу. Блукатимемо не по асфальту, а стежками, слухатимемо замість мотора пташиний спів, вдихнемо не випари бензину, а чисте повітря. Повір, коханий, життя варте того, щоб вийти із задушливого салону авто. А поки — поспи ще з годинку. Спи…
ВІЗИТ ДО МОДНОГО ЛІКАРЯ
Палата № 6
«Будь-які психологічні проблеми можна вирішити! Але не робіть цього за чашкою кави з подругою, а довіртеся досвідченому фахівцеві!»
«Здається, це те, що мені потрібно, — подумала я, затиснувши в руці клаптик паперу. Адже на Заході кожен має персонального психотерапевта, то чим ми гірші? А лікуватися, на жаль, є від чого! Син — двієчник за дванадцятибальною системою, як його тільки в школі тримають. Чоловік мене не помічає. На день народження пательню подарував, а я хотіла норкову шубу. Начальник по імені-батькові називає — мабуть, скоро попаду під скорочення. У наш час залишитися без роботи — це повний пшик». Отак розмірковуючи, попрямувала за вказаною адресою.
— Лікарю, мене ніхто не любить.
— Це безпідставна фобія. Куди я подів свої окуляри? Ви часом на них не сіли?
— Вони у вас на чолі. Останнім часом я перебуваю в постійному стресі…
— Навчіться розслаблятися. Не перевтомлюйтеся. Більше бувайте на свіжому повітрі. Хвилинку! Вам не дме? Я зачиню двері. Один мій приятель заробив від протягу неврит тройничного нерва.
— Не дме… і з рук валиться усе…
— Притримуйтеся дієти. Перепрошую, ви оплатили у касі? Будь-ласка, покажіть чек. Добре. У нашому розпорядженні сорок п'ять хвилин. З рук, кажете. Не слід зловживати алкоголем. І покиньте курити.
— Як же я зможу розслабитися без цигарки?
— Навіщо вам розслаблятися?
— Ну, ви ж щойно казали.
— А… Так-так. Стривайте, я лише вставлю у шпарку ключ, бо мені здається, звідти все ж таки дме.
— А з алкоголю п'ю лише кефір. Там мало градусів, десь так два-три.
— Перейдіть на йогурти. Ви не звернули увагу, у коридорі багато пацієнтів?
— Здається, двоє.
— Двоє, добре. Дуже добре. Та-ак… То, кажете, ваша теща намагалася вас отруїти?
— Чия теща? — не зрозуміла я.
— Ваша. Моя вже три роки як віддала Богові душу. Царство їй небесне. Який борщ варила! Шкарпетки мені прала, дітей моїх виховувала. Свята була жінка.
— А ви що — вдівець?
— Що ви мелете? Сплюньте негайно! Через ліве плече, а не через праве, і по дереву постукайте. Та що ви по прескартону лупите, це ж нічого не дасть! — розсердився лікар.
— Пробачте, будь-ласка. А де у вашому кабінеті дерево?
— На підвіконні. Сам постійно туди ходжу.
Я підійшла до вікна, відхилила штору і чемно зробила все, як казав лікар.
— На чому ми зупинилися? — запитав він, нервово скубаючи себе за підборіддя.
— На тещі, — нагадала я. — Тобто, на йогуртах.
— Вона намагалася підсипати отруту в йогурт?
— Лікарю, — не витерпіла я. — Ви мене, здається, з кимсь плутаєте.
— Можливо, — погодився він, задумливо розглядаючи власні нігті. — Я ж один, а вас багато. Дуже багато. І хоч би хто щось радісне сказав. Так ні: чіпляєтесь з різними дурницями. Той темряви боїться, у того хом'ячок удавився… Можна подумати, я темряви не боюся. А хом'ячків із дитинства не зношу. Огидні вони!
— Не правда, — вступилась я за хом'ячків. — Вони милі.