— Ну от, і ви така ж… — приречено пробурмотів лікар і заплакав.
— У вас стрес, — я дочекалась, поки він заспокоїться. — Забагато працюєте. Вам треба відпочити.
— Не смішіть! — він махнув рукою. — У мене двоє дітей. їх годувати треба. Черевики купити, в люди вивести. Однієї зубної пасти йде чотири тюбики на тиждень. Підозрюю, що вони її їдять. Де я маю час на відпочинок?
— Розумію, — я співчутливо похитала головою. — Я також у дитинстві їла зубну пасту.
— Так я й думав! — плеснув себе по коліну лікар. — Це ж шкідливо!
— Не знаю. У той час її виготовляли без емульгаторів.
— Я про свою пасту, а не про вашу. А-а… — продовжував лікар. — Не звертайте на мене увагу. Невеличкий психосоматичний розлад. Минеться.
— У кого розлад: у вас чи у мене? — не зрозуміла я.
— У вас, звичайно. Я не маю права хворіти. Я ж лікар.
— Розумію, інакше від вас утечуть всі пацієнти.
— Та скільки там тих пацієнтів, — відмахнувся лікар. — Народ же у нас як? Кожен вважає себе видатним лікарем і педагогом. Ні, щоб до фахівця звернутися, сидять, самолікуванням займаються. Жаліються випадковим людям. Каву п’ють. А то й горілку.
— А знаєте, що? Давайте вип'ємо кави?
— Ні в якому разі! — категорично заявив лікар і почухав литку. — Кофеїн збуджує нервову систему.
— Дурниці! Він надає енергії і повертає до життя. Давайте-давайте, он у вас на полиці банка стоїть.
— Пити каву з пацієнтами не входить у мої правила. Ви хочете, щоб мене позбавили ліцензії? У наш час залишитися без роботи — це повний пшик.
— Знайдете собі кращу роботу. Ніхто не дізнається про каву.
— А якщо донесуть?
— У вас безпідставна фобія.
— Багато ви тямите у фобіях! По п'ятдесят? До кави…
— А у вас є кефір? Тобто йогурт?
— Де б я пропонував жінці кефір до кави! У мене є спирт. Чистий медичний.
— Ні, дякую. А взагалі… Це нічого, якщо я його водою з-під крана розведу? Дайте піпетку.
— Де я вам її візьму, я ж не окуліст.
— І не хірург, однак, спирт маєте.
Потім я вчила малювати лікаря картини по клітинках. Дуже ефективний метод відволікаючої терапії. Він, правда, трохи поплакав, бо хотів намалювати бульдозер, а вийшов гидкий ненависний хом'ячок. Але швидко заспокоївся, бо я пообіцяла додатково заплатити за каву.
А коли я вже вийшла на вулицю і прямувала на автобусну зупинку, він, визираючи з вікна кабінету, вигукував на всю вулицю:
— Я забув вам дати деякі рекомендації! Засвойте гру в бридж! Захопіться колекціонуванням марок! Купіть дачу і вирощуйте квіти! Виїжджайте на пікніки і малюйте картини по клітинках! А головне — пам'ятайте: полиште усілякі страхи! Негаразди вам лише ввижаються! Це — нерви!
Коли я прийшла додому, вже стемніло. Син знову приніс двійку. Благовірний, як завжди, перебував у блаженному кайфі: на екрані телевізора Кличко-молодший мастив якогось негра.
— Спокійно, — спробувала взяти себе в руки. — Негаразди лише ввижаються. Це нерви.
А потім зателефонувала Наталці і попросила:
— Ти можеш приїхати? У мене є класна кава, трохи спирту й піпетка.
І додала:
— Наталю, мене ніхто не любить…
МАГІЯ — ПОШТОЮ!
Приворот
Я виграла мільйон євро. У «Гоп-стопінг». Ні, здається, назва інакша… Завжди плутаю англійські слова. Стривайте, як же воно називається… «Секс-допінг»… «Бокс-мордінг»… О! Згадала: «Пост-шопінг»!
Фортунило з перших днів. Спочатку мій паспортний номер стовідсотково збігся з виграшними номерами лотереї, і я отримала повідомлення про те, що маю на банківському рахунку 1000 гривень. Мені також пропонували викреслити у талончику будь-які чотири числа, що давало шанс подвоїти виграш. При цьому мене гаряче запевнили: у будь-якому випадку тисяча залишиться мені. Не ризикуючи нічим, я викреслила навмання перші-ліпші числа і (просто диво!) — знову виграла. Те, що відбувалося далі, нагадувало казковий сон. Повідомлення про виграші надходили щотижня! Збігалося все: дата народження — з номерними знаками спонсорського авто, ідентифікаційний номер — із стільниковим телефоном секретаря комісії, серія паспорту — з літерами татуажу головного мецената за його правим вухом… Я все багатіла й багатіла. Час від часу, за правилами гри, мені доводилося робити дрібні замовлення, витрачаючи від 10 до 100 грн. Проте, хіба це гроші у порівнянні з тією сумою, яку заплатить мені фірма «Лох-спортінг»… Ой, «Пост-шопінг» наприкінці розіграшу суперпризу?
— Дірку від бублика ти отримаєш, а не грошики! — глузує з мене брат. — Той протигрибковий манікюрний набір, за який ти вивалила 90 гривень, на Краківському коштує усі 12. Ти б ще шкарпетки від лупи замовила! Я дивуюся, що вони взагалі ще щось присилають. От побачиш, одного разу «кидануть» тебе на кругленьку суму і зникнуть у невідомому напрямку. Шукатимеш тоді свою фірму, шановна міс Марпл, за номером абонентської скриньки? Зваж: жодного разу тобі ще не надіслали виграш!