"А що ж то за хатки на кiнцях колод?"
"Тi цеглянi будиночки з пласкою покрiвлею колись були сторожками на восьмому поверсi".
"Цiкаво, цiкаво!" -- загукали вченi хором i, хитаючи головами, задивились на ту велетенську гойдалку: пагорб, через нього перевисають колоди з червоного дерева, а на їхнiх кiнцях, наче дiтлахи на гойдалцi, стоять два цеглянi будиночки й тихо погойдуються вгору-вниз пiд вiтром.
"Каравани, що проходять мимо, називають їх хить-хить-хатками, -сказав капiтан. -- I всi кораблi, що пропливають рiчкою, тричi трохи спускають вимпел на щоглi, коли минають пагорб".
"Дивний збiг, -- сказали вченi. -- Саме в цьому мiсцi людей нiбито надiлено рiзними мовами, i саме повз це мiсце пропливаємо ми, шукаючи, де б упорядкувати всi численнi мови".
"А може, це й є те мiсце, якого ми шукаємо!" -- вигукнув один з учених, англiйський лорд.
"Безперечно! -- хором загукали всi вченi. -- Це те мiсце, якого ми шукаємо! Пане капiтане, ми тут зiйдемо на берег!"
Корабель пристав до берега, вченi зiйшли з нього, рушили до пагорба, пiднялись на вершину i, балансуючи руками, пробралися по колодах до цегляних будиночкiв. Iшли по двоє: один лiворуч, другий праворуч, -- щоб не порушувати рiвноваги тiєї гойдалки. Невдовзi половина вчених уже сидiла в лiвiй, а друга половина -- в правiй хить-хить-хатцi.
"Ну от, -- сказав найстарший з учених. -- Зараз почнемо наводити лад у рiзних мовах свiту. Ми сидимо в цих хатках нiби на терезах, i це допоможе нам точно виважити закони мови".
I вченi розпочали нараду, перемовляючись iз хатки в хатку.
Коли вони не могли погодитись на чомусь i той чи той сердито рушав, балансуючи руками, до вершини пагорба, хить-хить-хатки починали рiзко хитатись, i всi вченi скрикували зi страху, що вони впадуть i повбиваються. Тому розсерджений учений негайно вертався до своєї хатки, вiдновлював рiвновагу гойдалки й кiнець кiнцем погоджувався з iншими.
Пiд час цiєї наради мовознавцi харчувалися судновими запасами, що їх приносили на берег матроси, а вони пiдтягували їх до хаток на довгих мотузках. Звичайно, i тодi треба було дбати про рiвновагу. Коли в лiвий будиночок пiднiмали п'ятдесят фунтiв в'яленої баранини, то в правий пiдтягували кошика з пiвсотнею фунтiв оливок. А коли праворуч пiднiмали тридцятикiлограмове барильце вина, то лiворуч тягли тридцятикiлограмовий мiшок кукурудзяних коржикiв.
Коли минув отаким чином тиждень, усiм мовам бiльш-менш дали лад. Пiд кiнець iще треба було порадитись, якi iменники мають бути чоловiчого, якi жiночого i якi середнього роду. Це було нелегке дiло.
Англiйцi не бачили тут нiчого складного. "Ми, англiйцi, -пояснював худющий лорд iз довгою конячою головою, -- вважаємо, всi слова, якi не позначають живих iстот, -- середнього роду. Тож нам i нема потреби сперечатись, якого роду яке слово. Будь-який неживий предмет у нас не "вiн" i не "вона", а "воно". I готово! О'кей!"
Отак упорядкували англiйську мову, i кощавий лорд, балансуючи, пройшов з лiвого будиночка на гребiнь пагорба, а з правого так само пройшов плечистий американець iз широким пiдборiддям, аби не порушилась рiвновага хить-хить-хаток.
Китайськi вченi зробили ще хитрiше. Вони лишили iменники такими, як є: мовляв, розумнi люди самi розберуть, котрий iменник якого роду.
"Вiзьмiть, наприклад, слово "чi", -- сказав учений у жовтому шовковому халатi й показав павука, що бiг по колодi. -- Слово "чi" має два значення: "павук" i "сокира". Коли ми маємо на увазi павука, то згадуємо, що вiн тче павутиння, а ткачами звичайно бувають чоловiки. Тому павук -- чоловiчого роду. А сокира буває гостра, мов язик у жiнки. Отже, вона -- жiночого роду. Все!"
Таким мудрим способом умить навели лад серед китайських iменникiв, i з обох хаток пройшли до вершини пагорба по одному вченому в шовковому халатi. Iншi вченi, що розв'язали справу так само, як китайцi, подалися за ними.
Французи, iталiйцi, iспанцi погодились на тому, щоб iменники були тiльки чоловiчого та жiночого роду. Один чорнявий, кучерявий молодий учений з Неаполя сказав: "Наше слово "бамбiно" означає "дитя". Дитя -це морока для матерi, але радiсть для батька. Отже, "бамбiно" -чоловiчого роду. А слово "страда" означає "вулиця". На вулицi смiються, плачуть, теревенять -- i все це iнколи одночасно. Чисто по-жiночому. Отже, "страда" у нас -- жiночого роду".
Так без великих труднощiв дiйшли згоди iталiйцi, французи, iспанцi та португальцi. Злiва й справа по четверо темнооких учених пройшли по колодах до вершини пагорба, i в хить-хить-хатках зосталися тiльки росiяни, голландцi, нiмцi та деякi iншi вченi.
Голландцi домовилися першi. Вони подiлили свої iменники теж на двi купи, але не так, як iталiйцi. Оскiльки вони держалися думки, що чоловiк i жiнка живуть разом; то й об'єднали чоловiчий i жiночий рiд докупи. А решту слiв вiднесли до середнього роду. Дитя чи курча -- це середнiй рiд. Готово! Klaar! In orde! [1] Отаким практичним способом домовились голландцi, i їхнiй подiл прийняло ще багато вчених, що пройшли справа й злiва на вершину пагорба. ------[1] "Ясно! В порядку!" (Голландське) ------
Настала черга росiян. Вони подiлили iменники гарненько на чоловiчий, жiночий та середнiй рiд, а розрiзняти їх вирiшили по закiнченню. Коли слово кiнчається на приголосну -- це здебiльшого чоловiчий рiд, коли лiтерою "а" чи "я" -- здебiльшого жiночий, коли "е" чи "о" -- середнiй. Наприклад: "хлiб" -- чоловiчий, "вода" -жiночий, "море" i "небо" -- середнiй. Хорошо! Точка!
Минув якийсь час, поки росiяни подiлили свої слова. Але зрештою впорались i з цим, i бiльшiсть учених, якi ще сидiли в цегляних хатках, зробили за прикладом росiян i, зберiгаючи рiвновагу, пройшли справа та злiва на середину пагорба, а потiм iз полегкiстю спустились у дiл.