-- Згода, Хлопчак, -- сказав прадiдусь i, випнувши нижню губу та примруживши очi, взяв чисту дошку.
Я не хотiв перебивати йому думок, а тому навшпиньки пiдiйшов до стосика чистих дощок. Та раптом вiн вигукнув:
-- У мене є двi думки! Одна для себе, а друга для тебе!
-- Якi ж це думки, прадiдусю?
-- Слухай уважно: я складу вiрша про три країни. В однiй можна говорити самими iменниками, в другiй -- самими дiєсловами, а в третiй -- самими сполучниками.
-- Чудово! А якого ж вiрша маю скласти я?
-- Дуже довгого! Вiзьми якусь фразу -- наприклад: "Хатка мишенятка", -- i додавай до неї по кiлька слiв, щоб урештi вийшла дуже довга фраза!
-- Так хiба ж вона заримується, прадiдусю?
-- Коли почнеш розумно, то заримуєш! Можна скласти вiрша iз запитань i вiдповiдей. Тодi рими наче самi приходять!
-- Ну гаразд, прадiдусю, я спробую!
Ми сiли кожен у своєму кутку з дошкою та теслярським олiвцем i заходились вiршувати.
Спочатку все йшло чудово. Але потiм вiршування пiшло важко. У прадiдуся теж, здається, були свої труднощi. Вiн пiдвiвся й почав ходити туди й сюди, а коли помiтив, що i я затнувся, то раптом спинивсь передi мною й сказав:
-- Ох, Хлопчачок, ми, здається, заблудились у наших вiршах. I тепер за деревами не бачимо лiсу. Може, помiняємося? Ти допишеш мого вiрша, а я -- твого.
-- От добре! Я згоден!
Ми помiнялись мiсцями, кожен перечитав чужого вiрша, а тодi взялись дописувати їх так завзято, що менш як за десять хвилин упорались.
-- Розумiєш, -- сказав прадiдусь, -- у вiршуваннi не можна напружено вимудровувати рядки, як робили ми в першiй половинi своїх вiршiв. Треба завжди нiби трошечки гратися, щоб ця гра тiшила, тодi вiршi попливуть легко.
-- Кому починати? -- спитав я.
-- Сьогоднi тобi, Хлопчак!
I я прочитав нашого спiльного вiрша про три країни:
А
В А-ландiї жив Адерах,
Король народу азiв,
Що мали перснi на руках
I намиста з топазiв.
Пекли з картоплi деруни
Й варили юшку з кiльки,
А розмовляли всi вони
Iменниками тiльки.
Бувало, аз кричить: "Мороз!",
"Спекота!" -- нарiкає,
Та ще не чули, нiби хтось
Там "мерзне" чи "впрiває".
Б
В Бе-ландiї жив Бердомах,
Владар народу брорiв;
Вони ходили в ковпаках
I в капцях без пiдборiв.
Тi брори, як то вже бува,
Також свiй клопiт мали:
Вони самi дiєслова
В розмовi уживали.
"Мороз" чи "спека" -- слiв таких
В тiм краї не водилось,
"Замерз", "упрiв" -- отак у них
Одвiку говорилось.
В
В Ве-ландiї жив Вiзорах,
Великий герцог ведiв,
Що всi держали у клiтках
Приручених ведмедiв.
Усе було у них чудне,
Й химерну мали мову:
Займенник -- слово головне,
Прийменник -- додаткове.
В тепло кричали всi: "Я -- за!"
В холодний день: "Я -- проти!"
I жоден схвально не казав
Про суш, вiтри та сльоти.
Та сталась в мiсяцi маю
Пригода нещаслива:
Пройшла у кожному краю
Страшенна з громом злива.
I азiв сiк густенний град,
А брорiв громом било,
А ведiв ледь не всiх пiдряд
В калюжах притопило.
А пiсля тої бурi три
Змiшалися народи,
I де ранiше жив котрий,
Тепер добрати годi.
До азiв веди враз прийшли,
До ведiв збiглись брори,
Зате вже ази зайняли
В Бе-ландiї всi гори.
Всi три народи почали
Кордони геть стирати,
А потiм за мету взяли -
Слова трьох мов змiшати.
Вiдтодi в краї завели
Такий звичай здоровий:
Вживають i старi й малi
Усi частини мови.
Яку ж науку цi рядки
Нам можуть пiдказати?
Без дружби всi ми -- черепки
З розбитого горняти.
-- Чудово ти довiв до кiнця мого вiрша! -- сказав прадiдусь. -Нiчого не треба й пояснювати, кожен зразу помiтить, що всi слова у фразi важливi -- i малi, й великi.
-- А тепер прочитайте, як ви дописали мого мишачого вiрша, прадiдусю!
-- Зараз прочитаю.
Прадiдусь трохи вiдсунув дошку вiд очей, примружив їх i прочитав:
Хатка мишенятка
Я знаю мишенятко,
Є в мишенятка хатка.
Така гарненька хатка
В малого мишенятка.
Ви хочете спитати,
Яка завбiльшки хата?
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
Така гарненька хатка
В малого мишенятка,
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
Ви хочете спитати,
Iз чого тая хата?
Вся хатка дерев'яна,
Покрiвля череп'яна.
Така гарненька хатка
В малого мишенятка,
Вся хатка дерев'яна,
Покрiвля череп'яна,
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
Ви хочете спитати:
А де стоїть та хата?
Стоїть вона на полi,
Де пашi є доволi.
Така гарненька хатка
В малого мишенятка,
Стоїть вона на полi,
Де пашi є доволi,
Вся хатка дерев'яна,
Покрiвля череп'яна,
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
Ви хочете спитати,
Де поле те шукати?
За лiсом, коло рiчки,
Там, де ростуть порiчки.
Така маленька хатка
В малого мишенятка,
Стоїть вона на полi,
Де пашi є доволi,
За лiсом коло рiчки,
Там, де ростуть порiчки,
Вся хатка дерев'яна,
Покрiвля череп'яна,
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
Що ж видно з тої хати
Малому мишенятi?
Iз хати видно луки,
Дуби, ялини й буки.
Така гарненька хатка
В малого мишенятка,
Стоїть вона на полi,
Де пашi є доволi,
За лiсом коло рiчки,
Там, де ростуть порiчки,
Iз хатки видно луки,
Дуби, ялини й буки,
Вся хатка дерев'яна,
Покрiвля череп'яна,
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
А вам цiкаво знати,
Як мишенятко звати?
Звуть мишенятко Томом,
Воно зве хатку домом.
Така гарненька хатка
В малого мишенятка,
Стоїть вона на полi,
Де пашi є доволi,
За лiсом коло рiчки,
Там, де ростуть порiчки,
Iз хатки видно луки,
Дуби, ялини й буки,
Звуть мишенятко Томом,
Воно зве хатку домом,
Вся хатка дерев'яна,
Покрiвля череп'яна,
Та хатка невеличка -
З гнiздо перепелички.
-- Ой лишенько, прадiдусю! -- вигукнув я. -- Фраза вийшла така довга, як морська змiя.
-- Але, щиро кажучи, таких довгих фраз в оповiдках не повинно бути. Бо це вийде так, нiби ти на невеличкий човник наклав вантаж цiлого пароплава. Тож човник, ясна рiч, потоне. Так не годиться. Котра година?