Та ледве вiн пройшов половину сходiв, як його наздогнала засапана вдова Бродерс, гукаючи: "Пане пасторе! Пане пасторе!"
"Що сталось, панi Бродерс?"
"Пане пасторе, той папужка, що ви менi привели, не любить риби! Що ж менi з ним дiяти? Не можу ж я щодня купувати йому м'ясо! В нас воно надто дороге!"
"Люба панi Бродерс! -- вiдповiв пастор досить голосно. -По-перше, пан Зiнгер не папужка, затямте це собi, а по-друге, вiн з божою помiччю звикне до всього, навiть до риби, коли її добре приготувати. Бувайте здоровi!"
"Бувайте здоровi, не гнiвайтесь на мене!" -- промурмотiла панi Бродерс i заспокоєно подрiботiла сходами вниз. Вона вже твердо вирiшила привчити пана Зiнгера до риби.
I вона це зробила, та ще й дуже просто: подала йому котлети з кита, а сказала, що це телятина; копчену акулячу почеревину назвала свинячою. Одне слово, вона три днi дурила його, а коли на четвертий день пан Зiнгер похвалив її страви, вiдкрила правду: сказала, що вiн три днi їв тiльки дарунки моря.
Секретар страхової спiлки був приголомшений цими словами. Скинув пенсне, обнюхав свинячий шнiцель у себе на тарiлцi й спитав: "То, може, це риба-пилка?"
"Нi, пане Зiнгер, -- заспокоїла його вдова Бродерс, -- цього разу я вам подала справжню свинину. Адже сьогоднi недiля".
Йоганнес-Якоб Зiнгер спiткав iще не одну несподiванку на островi Гельголандi. Наприклад, на материку вiн звик був подавати руку всiм знайомим, яких стрiчав на вулицi, й казати їм: "Добридень!" та "Як справи?" I вранцi в понедiлок, йдучи до своєї страхової контори, вiн запiзнювався туди на цiлу годину, бо на коротенькiй своїй дорозi зустрiв не бiльш i не менш як чотирнадцять чоловiк, iз якими встиг познайомитися в своїй конторi. Чотирнадцять разiв вiн подав, вiтаючись, руку, чотирнадцять разiв сказав: "Добридень" i "Як справи?", чотирнадцять разiв подав руку на прощання й чотирнадцять разiв сказав: "Бувайте здоровi" та "До побачення". Це забирало дуже багато часу; на Гельголандi до такого не звикли. Тут вiталися й прощалися за руку тiльки тодi, коли виряджались на материк або верталися звiдти. А так, зустрiчаючись, тiльки казали: "Здоров" або "Привiт".
Несподiванi були для пана Зiнгера й балачки в його страховiй конторi. Як людина педантична, вiн завжди говорив про "Товариство страхування вдiв ловцiв омарiв". А гельголандцi весь час казали: "Нiколаусова каса". Тiльки на третiй чи четвертий день пан Зiнгер збагнув, що вони мають на увазi його "Товариство страхування вдiв ловцiв омарiв". Бо небесний заступник рибалок та мореплавцiв -- святий Миколай, чи то Нiколаус. Тому всi моряцькi страховi товариства називають "Нiколаусовими касами". А секретарiв таких товариств -просто Нiколаусами. Секретар "Пароплавного страхового товариства", наприклад, мав прiзвисько Нiколаус Раз-Два-Три, бо вiн завжди носив цiпок iз залiзним наконечником i за кожним другим кроком рiзко стукав ним. Це звучало як "тук-тук-тук" або "раз-два-три". Секретар Товариства страхування риболовних снастей прозивався Нiколаус-Перець, бо вiн дуже перчив усi страви. А секретар "Лоцманської страхової спiлки" був Нiколаус-Свинар, бо вiн єдиний на всьому островi держав свиню.
Тiльки секретар страхового товариства Йоганнес-Якоб Зiнгер, здавалося, ще не мав прiзвиська, i вiн дуже пишався цим. Коли пастор Расмуссен, як домовилися, в останнiй четвер травня прийшов кликати його на прогулянку, пан Зiнгер сказав: "Ви програли заклад, пане пасторе! Я вже тиждень живу на Гельголандi, а прiзвиська не маю".
"Зачекайте, пане Зiнгер, -- засмiявся пастор Грiм. -- Ходiм поки що прогуляємося".
Секретар страхового товариства надiв жовто-зелену квiтчасту камiзельку й прикрасив свої тонкi ноги лимонно-жовтими гамашами. Була вже п'ята година, i його службовий час у конторi скiнчився.
Коли вони пiднiмалися сходами до Горiшнього селища, їм довелось обминати старого пiдмiтайла Цангi, бо той саме завзято мiв сто вiсiмдесят три сходинки.
"Ну, як справи, Цангi?" -- спитав пастор.
Старий вiдповiв, не пiдводячи голови:
"Вниз кочуся, пане пасторе".
А потiм мовчки замiв iще три сходинки.
Пастор Грiм зупинився й спитав:
"Скiльки тобi, власне, рокiв, Цангi?"
"Сiмдесят п'ять, пане пасторе!"
"Ну, то час тобi вже на спочинок. А ти хоч застрахований?"
Старий пiдмiтайло, не перестаючи вимахувати мiтлою, вiдповiв:
"Нi, пане пасторе, де там! Я вже якось до кiнця витримаю. Адже це страхування грає на тому, щоб люди рано вмирали. Знаю я їх! Нiколаус Раз-Два-Три хитрий, як чортяка, Нiколаус-Перець дурний, як баран, Нiколаус-Свинар не любить мене, та й оцей новий, Нiколаус Жовтоногий, навряд чи кращий буде".
"Дозвольте!" -- вигукнув пан Зiнгер.
Але Цангi вже спустився на дванадцять сходинок i нiчого не почув, бо вiн був майже глухий.
Йоганнес-Якоб Зiнгер утупив очi в свої гамашi й спитав: "Чому вiн назвав мене Жовтоногим? Жовтi гамашi тепер дуже моднi в Гамбурзi".
"Але не на Гельголандi, -- вiдказав пастор i осмiхнувся. Тодi взяв пана Зiнгера пiд руку й сказав: -- Ходiмо провiдаємо аптекаря Меллiна".
Вони пiднялися нагору й зайшли до старовинної аптеки, що стояла на краю урвища бiля сходiв. Там їх почастували грогом.
"Я вже багато чув про вас, -- сказав аптекар пановi Зiнгеру. -Вас прозвали Обхiдний Маневр, правда?"
"Як, як? -- уражено перепитав секретар страхового товариства. -Обхiдний Маневр?"
"Та не дрочiться через таку дурницю! -- вигукнув аптекар. -- Тут нiкого не називають справжнiм iм'ям. Мене от прозвали Нашатирний Петер. А вас -- Обхiдний Маневр".
"Але чому, пане аптекарю?"
"Ну, бачте, пане Зiнгер, тут рiч ось у чому: вдова Бродерс усiм розповiдала, що ви не любите риби. Але вона, каже вдова, навчила вас залюбки їсти рибу. Обхiдним маневром, каже вона. Тому вас i прозвали Обхiдним Маневром".
Пастор Расмуссен так зареготав, що аж пирснув грогом, який мав у ротi, на стiл. Але пан Зiнгер тiльки сказав: "Як прикро!"
Коли вони обидва вже знов неквапом iшли по острову, пастор Грiм сказав: "Двоє прiзвиськ ви вже маєте. Цiкаво, яке буде третє?"