На щастя, прадiдусь не звернув уваги на нашi подвиги в споживаннi печива. А то неодмiнно склав би ущипливого вiршика про рiзницю мiж людьми й вовками.
Великий бенкет тривав добрячих двi години. Багато їли, багато говорили, пили багато кави. Але весь цей час горiшня бабуся й словом не прохопилася про обiцяний великий iменинний сюрприз. Я кiлька разiв нишком моргав їй. Але вона нiби нiчого не помiчала.
А як надворi почало смеркати й увiмкнули свiтло, вона виступила зi своїм сюрпризом.
Вона гукнула:
-- Шановнi дами, можна починати!
Тодi вiдкрилися п'ять сумочок, п'ятдесят спритних жiночих пальцiв вийняли бiлi-бiлi сувоїки паперу, перев'язанi червоними стьожечками, i, на подив чоловiкам, почався вечiр декламацiї наших вiршiв, якi старанно переписала й зiбрала горiшня бабуся. Моя мама дуже кумедно прочитала мою "Жiночу абетку". Панi Зiнгер, яку всi називають Президентовою Софi, з жахливою дикцiєю прочитала вiрша про розумну панi Януцiс. Долiшня бабуся -- два вiршi, якi ми написали у неї на горищi, на дошках iз розiбраного лiжка. Але найбiльшим сюрпризом були два вiршi, якi горiшня бабуся склала сама.
Нашi моряки з подиву отетерiли, коли пересвiдчилися, що наша статечна, роботяща, порядна горiшня бабуся вiршує. Прадiдусь слухав, розкривши рота, i навiть забув його закрити, дослухавши, -- так зчудували його обидва вiршi.
Перший -- справжнiй абетковий вiрш. Ось вiн:
Повчальна абетка
А, Бе, Ве, Ге, Де -
Що до добра нас веде?
Рано вставати,
Не байдикувати,
А, Бе, Ве, Ге, Де -
Це до добра нас веде.
Е, Є, Же, Зе, Й, I -
Порядки у нас такi:
Не йди гуляти, поки
Не вивчиш всi уроки.
Е, Є, Же, Зе, Й, I -
Порядки у нас такi.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем -
Яка натура в нiкчем?
Ледачi вони й дурнi,
Неначе трухлявi пнi.
Ї, Йот, Ка, Ел, Ем -
Така натура в нiкчем.
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те -
Хто здоровим росте?
Той, хто рухатись любить,
Митись i чистить зуби,
Ен, О, Пе, Ер, Ес, Те -
Той здоровим росте.
У, Еф, Ха, Це, Ча -
Чого нас книжка навча?
Чесно й порядно жити,
Рiдний свiй край любити,
У, Еф, Ха, Це, Ча -
Цього нас книжка навча.
Ша, Ща, Ю, Я -
Яка порада моя?
Вiрша цього прочитай
I добре запам'ятай.
Ша, Ща, Ю, Я -
Така порада моя.
-- О господи, Маргарето! -- сказала долiшня бабуся горiшнiй. -- У тобi є таємнi глибини!
-- Гм-м-м... -- гмукнув прадiдусь, закрив рота й сказав: -Неймовiрно, Маргарето! Це ж справжнiсiнький абетковий вiрш, та ще й гарний!
Горiшня бабуся натiшилась похвалами та подивом, а тодi оголосила:
-- Тихше! Я склала ще одного вiрша.
-- Абеткового? -- спитав я.
-- Атож, абеткового!
I справдi -- вона прочитала ще одного власного вiрша. I навiть з дуже гарною дикцiєю. Ось вiн:
Лiсова абетка
Лебiдь озером пливе -
А, Бе, Ве.
Нитку павучок пряде -
Ге, Де, Е.
Шишку бiлочка гризе -
Є, Же, Зе.
Зерня вибирає в рот -
I, Ка, Йот.
Спить зайчатко пiд кущем
Ка, Ел, Ем.
У норi борсук сопе -
Ен, О, Пе.
Печеричка он росте -
Ер, Ес, Те.
Пiд листком у лопуха -
У, Еф, Ха.
Лис на лови вируша -
Це, Ча, Ша.
Ось абетка вам моя -
Ща, Ю, Я.
-- Якi чу-до-вi образи, Маргарето! -- вигукнув прадiдусь. -- I хто б подумав!
-- Я думав! -- гукнув я. -- Я вам уже кiлька днiв казав, що горiшня бабуся потай вiршує!
-- Так, це правда, казав, -- пiдтвердив прадiдусь.
Усi гостi почали невтримно смiятись.
На щастя, горiшня бабуся подала менi згорточок паперу, на якому вона переписала мiй абетковий вiрш до дня народження прадiдуся. I тодi я нарештi змiг довести, що я маю право сказати про вiршi щось серйозне. Я подзенькав ложкою об чашку, мовив: "Прошу тихо", -- i з запалом прочитав абеткового вiрша:
Прадiдусева абетка
А сьогоднi в нашiй хатi
Буде прадiдове свято.
Вiн найстарший тут у нас,
Гарно з ним провести час.
Добрий капiтан у домi
"Екiпажевi" свойому.
Є у нього й ще чесноти:
Жвавий дуже у роботi,
Знає оповiдок силу
I складає вiршi мило,
Їх записує на дошку
Й потiм згадує потрошку.
Кожному вiн друг у скрутi,
Любить всiм корисним бути.
Мудру раду може дати,
Не старий, хоч бородатий.
Ой, багато в нього вартi
Приповiдки всякi й жарти!
Рiдко губиться у мовi,
Слово-бо напоготовi.
Так живе Хлопчак веселий
У старiй своїй оселi.
Фарб не знаю де й узяти,
Хоч приблизно змалювати:
Це Хлопчак, це прадiд мiй!
Чи є ще в кого такий?
Шкода -- вiрш кiнчаю я.
Ща, Ю, Я.
Гостi заплескали в долонi. Мiй друг Геннiнг прошепотiв:
-- Добре втнув, Хлопчак!
-- Чудесно! Як з натури змальовано! -- вигукнула панi Зiнгер. I всi дуже хвалили мого вiрша.
Тiльки прадiдусь похитав головою.
-- Ти, Хлопчак, перехвалив мене, -- сказав вiн. -- Та коли це вже день народження, то нехай. А взагалi вiрш дуже гарний!
I знову гостi хтозна й чого засмiялися. Потiм читання вiршiв скiнчилося. Нашi моряки зiтхнули з видимою полегкiстю. Бо вiршi -- це не на їхнiй смак. Вони слухали тiльки з чемностi, а справжнє зацiкавлення виявили до єдиної "Норовливої яхти". А тепер вони за маринованими оселедцями та гарячим грогом вiдпочили вiд трудiв слухання й навiть поскидали куртки, бо в кiмнатi стало надто тепло. Мого друга Геннiнга й мене о дев'ятiй годинi вiдiслали додому. Правда, ми копилили губи й говорили про несправедливiсть та нерозумiння. Але все марно. Горiшня бабуся сама простежила, щоб ми пiшли.
Отож я взяв матроську торбу, в яку були запханi мої речi, надiв плетену шапку, зимову куртку й покинув прадiдусiв дiм.
Прадiдусь вийшов аж до дверей, щоб попрощатися зi мною. Я пiднiс праву руку до шапочки й сказав:
-- Дозвольте вiдбути, пане капiтан!
-- Шкода, -- сказав прадiдусь. -- Шкода, що ти вiдпливаєш! Але ж ти часом приходитимеш провiдати мене?
-- Аякже, прадiдусю! Я просто не знаю, що робитиму без вас!
-- Учись i грайся! Бо життя коротке!
Прадiдусь пiднiс на прощання руку до кашкета, примружив око, повернувся й пiшов у дiм.
А я зi своєю морською торбою помандрував нiчними вулицями до батькiвського дому.