Я вiднiс "Щорiчник" назад у вiтальню.
Ми перейшли вулицю, на якiй, сердито цвiрiнькаючи, спурхнули три горобцi, й пiднялись по драбинi в токарню, до Шкiряної Лiзбет. Прадiдусь уже хотiв був поставити свою дошку до iнших списаних вiршами, та раптом примружив очi, придивився до дошки зблизька й запитливо глянув на мене:
-- Ти що, ставиш моїм вiршам оцiнки?
-- Нi, прадiдусю, а що?
-- Ось тут пiд вiршем стоїть "три-чотири".
-- Ага! Це горiшня бабуся! -- переможно вигукнув я.
-- Що це означає?
-- Я, прадiдусю, вже давно догадувався, що вона потай цiкавиться вiршами!
-- Господи! -- щиро жахнувся прадiдусь. -- Що це ти вигадав, Хлопчак! Коли твоя горiшня бабуся почне вiршувати, це буде так, нiби риба захотiла лiтати!
-- А є летючi риби, прадiдусю!
-- Бувають, бувають! Але ж твоя горiшня бабуся -- не летюча риба! Скорiш уже долiшня бабуся! Про ту я б повiрив!
-- Помиляєтесь, прадiдусю, ще й дуже! Долiшня бабуся як вогню боїться вiршування. Ви ж знаєте, яка вона весела й мила. Але думати вона любить не дуже. А горiшня бабуся не така весела, зате думає бiльше!
Прадiдусь здивовано глянув на мене й сказав:
-- Таке мале, а вже таке розумне!
Потiм вiн звiв розмову на iнше й почав шукати оцiнок на всiх дошках. I справдi, пiд усiма вiршами стояли цифри. Я дiстав п'ятiрку за "Химерного шпака", а прадiдусь -- за вiрша про яхту. А взагалi здебiльшого стояли четвiрки й часом "три-чотири".
-- Ну, коли цi оцiнки справдi ставила горiшня бабуся, то вона дещо тямить у вiршуваннi! Але я не повiрю, не повiрю нiзащо!
-- А я вам доведу!
-- Ну що ж, Хлопчак, я буду радий. Менi ще тiльки вiсiмдесят чотири роки, я ще можу вчитися розуму...
Говорячи, прадiдусь виймав iз-за шафки для iнструментiв довгастi дерев'янi таблички рiзної форми, з написами, i приставляв їх до лави. То були таблички з назвами суден -- колись їх прикрiплювали до корабельного носа.
-- Звiдки вони у вас, прадiдусю?
-- Цi таблички я сам вирiзьбив i розмалював. Але вони не вигаданi: я копiював таблички з назвами справжнiх суден, коли був юнгою в Гамбургу. По цих табличках я розповiм тобi про твого двоюрiдного дiда Арнольда Рiкмерса.
-- Це той дядько Арнольд, що був у Гамбургу капiтаном порту?
-- Так, Хлопчак, той самий дядько Арнольд. Бач, вiн теж знався на мовi!
Прадiдусь вийняв з-за шафки останню табличку, дуже довгу, напис на нiй був: "Гамбурзька громада".
-- Отак, -- мовив вiн. -- Тепер я можу почати оповiдку про дядька Арнольда Рiкмерса. Сядь на стружки, щоб краще бачити таблички. Через цi таблички я, як виняток, розкажу тобi оповiдку тут, нагорi.
Як цiкаво! Я сiв на купу м'яких стружок, i прадiдусь за допомогою табличок розказав менi таку оповiдку:
ВЕСЕЛИЙ КАПIТАН ПОРТУ
Капiтан порту -- це неабияка персона, а коли це ще й капiтан величезного гамбурзького порту, можна сказати не вагаючись, що це велика людина. Багатьох колишнiх капiтанiв гамбурзького порту й досi пам'ятають у народi. Але жоден iз них не зостався в пам'ятi гамбуржцiв так, як капiтан Арнольд Рiкмерс.
До того вiн був капiтаном корабля й плавав здебiльшого з Гамбурга до Пiвденної Америки. Та якось його пароплав попав у великий шторм, на ньому звалило щоглу, i Арнольд Рiкмерс позбувся лiвої ноги. Вiдтодi вiн уже не мiг ходити в далекi плавання. Але вiн був добрий моряк, пiдготований в усiх питаннях мореплавства, i його в п'ятдесят рокiв призначили капiтаном гамбурзького порту.
Його дружина Теодора -- вiн називав її просто Тео -- дуже зрадiла новiй чоловiковiй службi, бо сподiвалася, що тепер капiтан частiш буватиме дома. Та вона, на жаль, помилилась. Бо ранiш, коли капiтан пiсля кожного рейсу дiставав кiлька тижнiв вiдпустки, вона весь цей час мала його для себе. А тепер вiн день у день бував у порту, i вона не раз зiтхала: "Тепер у тебе двi дружини, Арнольде: гавань i я, i менi здається, що гавань ти любиш дужче".
Звичайно, капiтан казав, що це дурниця. Порядкувати великим портом -- для цього треба бiльше часу й працi, нiж щоб утримувати в порядку кухню. Там є причали з кранами, склади, катери, рiчковi судна. А головне -- великi океанськi пароплави, що їх вводять до гаванi й виводять iз неї потужнi буксири. Крiм того, вiн має дбати про паспорти для чужоземних морякiв та про хитромудрi справи митницi.
"Все це -- в моїх руках", -- мовив капiтан не без гордостi, а потiм показав дружинi список великих суден, що мали прибути наступного дня до гамбурзького порту. У тому списку були французький пасажирський пароплав "Наполеон", двоє суден, що ходили до островiв Пiвнiчного моря -- "Королева Луїза" та "Хай щастить" -- i великий рятувальний буксир "Буря".
Капiтанова дружина засмiялась, побачивши той список, i сказала:
"З цих назв можна скласти цiлу фразу".
"Як це?" -- спитав капiтан Рiкмерс.
"Як переставити їх, -- вiдповiла дружина, -- то можна сказати: "Буря на Наполеона, i хай щастить королевi Луїзi!"
Ця думка дуже потiшила капiтана порту, бо вiн був уже в таких лiтах, коли чоловiки знову починають читати казки й розважатись кумедними iграми.
"А ти знаєш, Тео, -- сказав вiн, -- якщо судна прибудуть одночасно, я справдi зможу розставити їх у такому порядку, щоб утворилась ця фраза. Але звiдки взяти iншi слова? Адже нема таких суден, що називались би "На" чи "I"!
"А чого не назвати так буксири? -- пiдказала дружина. -- Адже вони шмигають мiж пароплавами в гаванi, достоту як маленькi слова в реченнi мiж великими!"
"Ну, ти ж i придумаєш!" -- сказав капiтан i заговорив про щось iнше.
Але наступного дня, коли вiн дивився зi своєї заскленої вежi на гамбурзький порт i бачив, як до гаванi одне за одним входять судна "Буря", "Наполеон", "Хай щастить" i "Королева Луїза", йому згадалася дружинина думка, i весь наступний тиждень вiн раз у раз ловив себе на тому, що пробував скласти фразу з назв прибулих суден.
Коли буксири пiдводили до причалiв гамбурзькi пароплави "Моряцький привiт" та "Бургомiстр Росе", капiтан мурмотiв: "Моряцький привiт бургомiстровi Россу!"
Коли привели для ремонту пожежнi судна "Нiч" i "Свiтло", вiн посеред дiлової розмови раптом сказав: "Крiзь нiч до свiтла!" Судновласники, з якими вiн саме розмовляв, здивувались i не знали, що й подумати.
Мало-помалу отаке складання фраз зробилось у нього невiдчепною звичкою, i найкумеднiше було те, що весь персонал гамбурзького порту заразився нею. Коли одного дня на верфi поставили ремонтувати великi крановi судна "Воля", "Сила" i "Влада", докери, смiючись, гукали: "Воля дає силу i владу!"
Коли бiля митного причалу пришвартувалися пасажирськi пароплави "Зiрка", "Рiо", "Промiнь" та "Одеса", митники перемовлялися з усмiшкою: "Зiрка над Рiо, промiнь для Одеси!"
Зрештою таким складанням фраз заразилося все мiсто, i ще нiколи мореплавських повiдомлень у газетi не читали так пильно, як тодi, коли кожен гамбуржець намагався скласти фразу з назв прибулих суден.
I ось настала пора спустити зi стапелiв нову серiю буксирiв. Усе було готове для цього. Тiльки назв новим бiлим пароплавчикам iще не дали. Не могли вирiшити: дати їм назви мiст, чи квiток, чи риб. Тому питали думки в кожного. Мiж iншим, спитали й капiтана порту Арнольда Рiкмерса. I капiтановi згадалося те, що придумала його дружина.
"Панове, -- сказав вiн. -- Ви знаєте, що наше мiсто вже два тижнi розважається, складаючи з назв прибулих кораблiв цiлi фрази. Знаєте й те, що найбiльш вдалими з них розважають гостей мiста, коли катають їх по гаванi. Зробiть же людям приємнiсть -- полегшiть їм таке складання. Назвiть буксири "Для", "За", "На", "Пiд", "Перед", "I", "Та", "Або". Це буде одна з принад нашого порту".
Керiвники буксирного пароплавства сторопiли. А потiм гучно зареготали. Всi вони були в тому вiцi, коли чоловiки знову починають читати казки та розважатись кумедними iграми, а тому сприйняли капiтанову пропозицiю цiлком серйозно.
Того дня, коли мали "хрестити" буксири, половина мiста, як звичайно, була в порту. Як то завжди буває пiд час спуску кораблiв на воду, безкоштовно частували пивом, копченими ковбасами й гамбурзькою юшкою з вугрiв. Тiльки саме "хрещення" було для всiх глядачiв величезною несподiванкою.