Четвертий Шлях — Шлях Художника, чи Шлях Теслі.
Усі будівлі в Японії були дерев’яними, крім грандіозних замків, побудованих за кілька поколінь до народження Мусасі. Тому «тесля» в тексті означає: «зодчий» чи «будівельник».
У нашому будинку не було ліфта, і тому ми підіймалися малесенькими японськими сходинками. Не поспішаючи. Від лампи, яка гасла за нашими спинами, до лампи, що засвічувалася з нашою появою.
Двері до квартири виявилися замкненими. І голосно (мовляв, ні про що не здогадуюся) я сказав:
— Зараз дістану ключі.
І відсунувши однією рукою Юкіко й Марину до стіни, іншою я витяг пістолет і ударом плеча вибив картонні двері своєї квартири.
Стрілець, який ховався в моїй єдиній, на п’ять підлог кімнаті, завмер.
— Кидай зброю.
— Так, — сказав він, і пістолет упав на килим. І тієї ж миті цівка іншого пістолета вперлась мені в потилицю. Як виявилося, ще один нападник ховався в сусідній квартирі.
— Тепер ти, — сказав він.
І ось уже мій пістолет опинився на килимі.
— Руки вгору, — я підняв руки. — А тепер заходь, не соромся.
Перед початком будівництва Тесля відбирає придатний матеріал. Рівні стовбури без сучків, красиві на вигляд, використовують для відкритих колон, прямі стовбури з невеликими дефектами пускають на внутрішні опори. Стовбури бездоганного вигляду, хоча й не дуже міцні, йдуть на пороги, притолоки, двері та розсувні стіни.
— Отже, — я стояв між двома бандитами, які націлили на мене свої пістолети. — Нехай дівчинка віддасть нам те, що взяла в тата, і ми підемо.
— Просто віддай, — сказав Маринці другий із них, ріжучи мені слух незвично природною українською мовою, — і ми вам нічого не зробимо.
— Або ми вб’ємо тебе і заберемо диск самі.
Він підняв пістолет, спрямовуючи цівку в голову моєї дочки.
Добре, що другий усе ще цілився мені в потилицю.
Я навіть не зробив кроку, присів, перехопив його руку і зламав її в трьох місцях.
Перший махнув стволом пістолета в мій бік — і тієї ж миті впав, одержавши удар ногою в підборіддя. Причому достатньо сильний, щоб зламати половину його шийних хребців. Крутнувшись, я зібрався добити другого, але побачив, що той уже мертвий. У нього виявилося слабке серце, яке не витримало больового шоку.
Тож коли я відпустив його зламану руку, він просто впав на підлогу.
Такі Чотири Шляхи — Шлях Хлібороба, Шлях Торговця, Шлях Аристократа і Шлях Художника.
— Ну і що це означає? — поцікавився Сашко, заходячи до квартири. Принісши труп третього стрільця (того, що ховався в заростях холу), він кинув його на підлогу.
— Не знаю, — відповів я і, обернувшись до Маринки, перепитав: — То що це означає?
— Юкіко, зроби нам чаю. Тільки без усяких там церемоній — чимшвидше.
— Ну? — запитав я в Марини. — Розповіси нам, що сталося?
— Я не думала… — сказала вона, збираючись жалібно схлипнути. — Точніше, я лише зараз зрозуміла, що забула папери про тебе у своїй кімнаті…
— Тільки не треба цього, — сказав Дмитро, щойно вона почала втягувати повітря, готуючись до плачу. — Давай дорослим-доросла-по-дорослому.
— Я не знала, — сказала Марина. — Я залишила всі папери… Випадково… От вони і знайшли нас… — і все-таки почала плакати.
— Як їх заспокоюють? — запитав Сашко, маючи на увазі маленьких дівчаток.
— Покажи їй що-небудь. Наприклад, «веселого покемона», — відповів Дмитро. — Чи постріляй над головою.
Я теж не знав, що мені робити в такій ситуації.
А от Юкіко сіла поруч із Мариною, обійняла її і почала гладити по голові, примовляючи:
— Мася, не треба плакати. Усе буде гаразд. І завтра зійде сонце, і це сонце освітить лід твого болю і перетворить його на пару забуття… Не плач. Не треба… Ось сидить твій тато. Він у тебе красивий і сильний. Він зробить усе, щоб тобі було добре. Він захистить тебе. Адже в цілому світі немає нікого кращого, ніж він…
Вона попускала бульки у склянку з холодною водою. Вона змусила Сашка подарувати їй свій, завбільшки з наволочку, смугастий носовичок. Вона відповідала «більше не буду» на прохання Дмитра «не треба плакати».