Я запам’ятав його після того, як зустрів Юкіко, прийнявши її за служницю, яка поспішає з магазину.
Тут не заведено знайомитися на вулиці, і живучи тут понад десять років, я прийняв не тільки цей закон.
Але тут можна було йти вслід. Провести до будинку, потім приходити і стояти під ним, поки хто-небудь із домашніх покличе тебе й запитає, чого тобі треба.
— Я хочу познайомитися, — скажеш ти й опишеш жінку, в пошуках якої прийшов.
Вона була мініатюрна. Білий халат у схожих на морські хвилі бірюзових розводах, класична зачіска з двома паличками, простромленими крізь волосся. Опущені очі.
Як не запам’ятати її — найчудовішу з усіх зустрінутих тобою? Найкрасивішу. Най…
Прийти під її дім і чекати…
Вона привела мене до кварталу червоних ліхтарів. До будиночка з двозначним написом:
Було б нерозумно провести два наступні місяці на вулиці перед ним, знаючи, що єдиний, хто поцікавиться, чому ти тут стоїш, буде поліцейський, який прийме тебе за збоченця.
А тому я відразу ввійшов досередини.
До сидячої на циновці біля крихітного столика «мадам», усміхненої (як і всі вони) баби в кімоно темних кольорів. Вона шанобливо кивала (як кожна й кожен із них) і показувала, що заради тебе готова на все. Але такими були всі жителі цієї країни. Навіть нападаючи на тебе, грабіжники спочатку кланялися тобі й тільки потім бралися до розбою.
На той час я вже досить непогано говорив японською, опанувавши навіть увічливий стиль.
Уклонившись, я почув у відповідь на своє привітання:
— Добридень, вибачайте, що вам довелося йти так довго. Наш заклад розташований так далеко від стоянки…
— Сюди зайшла дівчина… Вона красива… Я хотів би побачити її…
— Юкіко, — назвала баба її ім’я. — Ви хочете, щоб вона зробила вам масаж?
— Так, — сказав я.
І наступні п’ять годин я провів із нею.
Наступні п’ять годин і наступні чотири роки.
Вона приходила в мою квартиру. І була тільки моєю. Я знав, що вона чекає тільки мене, і бували хвилини, коли я сам не міг дочекатися її візиту.
Нам було добре разом. Ми зустрічалися майже щовечора. Іноді вона залишалася в мене до ранку. Ми готували їжу. Я показував їй, як упадають за нашими жінками наші чоловіки, змушував бентежитися, побачивши мене — одягненого в кухонний фартух, — чи схоплюватися з ліжка, щоб узяти в мене тацю, на якій іноді вранці я приносив у нашу постіль чай для неї і каву для себе.
А вона вчила мене тим невловним нюансам їхньої культури, які можна зрозуміти тільки народившись тут, і про які не згадують укладачі туристичних довідників та розмовників. Хоча б тому, що просто про них не знають.
Іноземці, які вивчають японську, не повинні забувати про розбіжності між чоловічою та жіночою формами мови. Багато чоловіків-іноземців, висловлюючись по-японськи, викликають сміх навколишніх, тому що вчили мову у своїх подружок-японок. Для жінки-іноземки вживання грубих чоловічих форм буде ще ганебнішим…
А три дні тому ми посварилися. Щоправда, вже не вперше. Але цього разу таки по-справжньому.
Я саркастично посміхався й говорив неприємні для неї речі. Вона ж ображала себе, саме в такий спосіб намагаючись показати мені, наскільки я неправий:
— Звичайно. Хто я для пана? Дешева повія, яку він із великої доброти своєї наблизив до себе. А я, не варта навіть того, щоб існувати в його тіні, забула своє місце.
— Годі.
Але вона вже не могла заспокоїтися:
— Хоча, з іншого боку, хто для мене мій пан? Адже якщо завтра я повернусь у свій бордель, то до вечора в мене буде десять нових панів.
— Атож, — я був сердитий і не думав, що кажу, — до кінця місяця в тебе їх буде близько сімдесяти, а під кінець року п’ятсот із гаком.
— Звісно, — відповіла Юкіко. — Така в мене робота.
— Це не робота, це твоє життя.
— Отже, так і житиму.
І вона пішла. Залишивши мене роздратованим і злим.
— Ну й котися! — це я говорив уже рідною мовою. — Пішла до розтакої матері, шльондро!
У японській мові, з усім її різноманіттям стилів і форм, просто немає нічого виразнішого, аніж українське:
— Курва-мать…
Шібарі — один із варіантів еротичних, із відтінком садомазохізму, ігор, коли тіло гейші, перев’язане, мовби павутинням, тонкою прядив’яною мотузкою, підвішується на гак у стелі. Вважають, що вузли, стикаючись із шкірою, впливають на біологічно активні точки — при цьому гейша збуджується незалежно від того, хоче вона цього чи ні.