Одяг (іфуку) в Японії поділяється на дві категорії: вафуку (одяг японського стилю) і йофуку (одяг західного стилю). Слово «кімоно» є сучасним позначенням традиційного японського одягу типу халата, який носять підперезавшись у талії, але в минулі епохи цей тип іменували «косоде» («кімоно» може також означати традиційний одяг загалом).
Ми йшли крізь танцюючу юрбу.
— Онде вона, — сказав Дмитро, протискаючись слідом за мною.
Сашка ми завбачливо залишили на вулиці, хоча й не було гарантії, що, коли ми повернемося до нього, він не затіє бійку. Просто так. З випадковим перехожим. Чи з десятком таксистів, які припаркувались на стоянці неподалік.
— Онде вона! — Дмитро кричав мені у самісіньке вухо.
— Бачу! — я радше кивнув, ніж відповів.
Маринка сиділа за столиком в оточенні п’яти молодиків, що прикрасили себе різнокольоровими перуками. Було видно, що вони вже встигли здружитися. Принаймні дівчинка почувала себе з ними більш ніж комфортно.
Залишалося розштовхати ще чоловік п’ятдесят і підійти до неї. Але я так і не зробив цього.
Дмитро смикнув мене за рукав і повів через зал із трьома рівнями балконів по периметру, переповненими столиками і механічними монстрами, які рухаються, скриплять і скрикують. Цей клуб вочевидячки зображував космічний корабель. Нарешті знайшли єдине придатне хоч для якоїсь подоби бесіди місце у туалеті «для хлопчиків», але навіть тут нам доводилося кричати.
— Ну й гуркіт…
— Що?!
— Ми не повинні забирати її! — сказав Дмитро.
— Чому?
— Подумай. У вас і так усе йде не дуже добре. Тому дівчинка їде відчути себе великою і дорослою. Її оточують молоді люди, яким вона подобається, і все в неї гаразд. І раптом у самий розпал веселощів з’являється тато і забирає її додому. Розумієш?
— Приблизно.
— Вона посварилася з вітчимом через те, що той не попрощався з нею, ідучи на роботу. Уявляєш, ким ти станеш для неї після того, як підійдеш зараз до її столика? Згадай себе в її віці.
— У її віці… — сказав я, глянувши на п’яного (явно наковтався якоїсь гидоти) молодого японця, який уважно вдивлявся мені в лице. — Чого витріщився? Давай іди, — він покірно пішов. — У її віці я розвантажував вагони і годував п’ятьох молодших сестер.
— Еге ж, — кивнув Дмитро. — А я ходив у школу за п’ятнадцять кілометрів і катав вагонетки на шахті.
Усе це були жарти. Але Дмитро мав рацію. А ще він додав:
— Крім того, ніхто не забороняє нам посидіти за сусіднім столиком і поспостерігати за дівчинкою.
І ми звільнили собі столик на балконі другого поверху:
— Усе. Розійшлися. Завтра в школу, — замовили собі саке (горілки тут не було) і, видихаючи різнобарвні у світлі прожекторів дими, спостерігали за Мариною і п’ятьма її кавалерами.
— А вона непогано танцює, — сказав Дмитро.
А ще вона дуже непогано накручувала своїх хлопчисьок, то голублячи одного, то провокуючи на поцілунок іншого, але, не дочекавшись дотику губ, зі сміхом відхилялась.
І занадто багато пила.
— Агов, — підкликав Дмитро офіціанта. — Знаєш, що в склянці у тієї білої дівчинки? — запитав він.
— Знаю.
— Принеси таке саме.
Офіціант повернувся швидше, ніж через хвилину, і поставив перед Дмитром склянку з кислотно-жовтим напоєм.
Пригубивши, Дмитро поморщився:
— А воно міцне.
Я теж зробив ковток. Градусів тридцять п’ять, не менше. А моя дівчинка випила вже п’ять таких.
— Нічого. Коли сп’яніє, ми її відразу відвеземо, — сказав Дмитро.
Я тільки кивнув.
У меню ця кислотна штука називалася «поцілунком черепахи».
Виявилося, що я можу мати успіх у молодих, обкурених до похитування японочок.
— Агов, велетню, — сказала та, яка підійшла до мене першою. — Ходімо танцювати.
— Він не танцює, — сказав Дмитро.
— А-а-а, — здогадалася вона. — Ви ці… — і потерла один об одного свої вказівні пальчики.
Потім підійшла друга:
— Мої батьки поїхали. Хочеш до мене?
— Чорт, — сказав Дмитро, дивлячись услід відправленій мною японочці. — Треба буде частіше заходити сюди.
Раптом задзвонив телефон, і я почув голос Сашка:
— Чого ви там сидите?
— А що?
— Дитина сідає в таксі і кудись їде.
— Так?! — я глянув униз. Столик, за яким щойно сиділа Маринка, був порожнім.
Ми вибігли на вулицю. Сашка не було. Зате був люб’язний таксист, який привіз нас сюди. Він уже відчинив дверцята своєї машини.