Я лежав і думав: Марині пора повертатися. Не через диск, а просто тому, що це були останні дні свята. Я це відчував.
Ну, нехай ще тиждень. А що далі? Дівчинці потрібне нормальне життя. Нормальне у своїй звичайності — школа, подруги, які розмовляють її мовою. Відчуття батьківщини.
Я не міг дати їй цього. Я не міг відправити її в школу при посольстві. І я не зміг би її карати, якщо б це було необхідно. А це її зіпсує.
І до того ж…
І раптом я почув шерех.
Я був упевнений, що це Юкіко. Але це виявилася Марина.
— Тату, — тихенько покликала вона. — Ходімо.
— Навіщо?
— Прошу тебе, — у її голосі був страх.
Ми зайшли в її кімнату.
— Подивися.
Я глянув у щілину зовнішньої ширми і побачив, як дві блискучі від дощу тіні перебігли від огорожі до альтанки.
— Їх чоловік десять, не менше, — сказала Марина. — Вони з’явилися хвилин п’ять тому.
— Люди вітчима…
— Я думаю — так.
Чорт. Юкіко. Її батьки.
Що тепер?..
І голос батька Юкіко, Хірасеє-сана, за нашими спинами:
— Сергі-сан, ви їх бачили?
— Пробачте нас, — сказав я. — Ми не бажали війни вашому дому.
— Отже, буде війна? — сказав він, і тільки тоді я побачив, що він одягнений у темне кімоно, за пояс якого заткнуто два самурайські мечі. Довгий меч катана і вакудзасі — короткий меч.
Їх вів чоловік зі шрамом.
Але кого тоді відстріляли Дмитро й Сашко? Ким були ті, що загинули під їх автоматним вогнем?
На жаль, вирішувати ці загадки зараз просто не було часу.
Як і не було часу відповідати на питання: «А чи подзвонили вам потім ваші друзі-прибалти, щоб подякувати за те, що ви позбавили їх від чотирнадцяти проблем, які приїхали до них із Фінляндії?»
Як Камі шановано було предків, котрі, як гадали, спостерігають за живими, охороняють їх, допомагають їм. А також — божества моря, гір, джерел (так звані ландшафтні божества) та божества стихій — вітру, грому, дощу…
Вони оточили будинок. Їм було наказано взяти всіх нас живими.
— Он як? — почувши про те, що я зробив для його дочки, посміхнувся Маринчин вітчим, далекий і харківський. — То він у нас справжній тато?
— Убити його? — запитав чоловік зі шрамом.
— У жодному разі. Везіть дівчинку. А той красень нехай живе.
Тому Леонід Бауер, який керував стрільцями, розставив своїх людей навколо будинку і віддав наказ:
— Не стріляти.
Леонід Бауер — це той, зі шрамом. Опиши його оголошенням — і вистачить шести слів: «будь-яка брудна робота — за повний пансіон». З припискою «швед, що обрусів у восьмому поколінні». Чи цитатою з бусідо: «Умерти, якщо це потрібно, убити — якщо це буде потрібно».
Дві жінки і дівчинка в центрі будинку. І ми з батьком Юкіко в кімнаті біля вхідних дверей.
— Замкнено, — сказав один зі стрільців.
— То ламайте, — мовив їм Леонід.
Удар плечем вирвав розсувні двері з пазів, і світло від ліхтаря впало на стіну між мною і Хірасеє-саном.
І тоді Хірасеє-сан кивнув. Ледь-ледь. Лише підборіддям. Але цього було досить для того, щоб я зрозумів його. Для того, щоб ми почали.
Троє.
Смикнувши руку з ліхтариком на себе, я перебив її ударом ліктя навпіл. А потім тим же ліктем ударив у шию. У сонну артерію.
Після такого удару стрілець міг отямитись тільки під впливом електрошоку.
Наступного я зустрів ударом піднятої на рівень обличчя ноги. Він урізався в мою голу підошву, немов у бетонну стіну. Клацнув зубами, відкушуючи пів’язика. І звалився на коліна.
Я добив його ударами по скронях.
А Хірасеє-сан змахнув мечем, розітнувши третього стрільця навпіл.
Я мимоволі відскочив, очікуючи кривавих бризок. Але їх не було. Батько Юкіко б’ється мечем, якого так і не вийняв з обтягнутих акулячою шкірою піхов.
Докладний опис магічних обрядів є в міфі про втечу Ідзанакі з підземного царства, що містить розповсюджений у фольклорі багатьох народів мотив затримки переслідувачів способом кидання різних предметів.
Ще троє.
Вони увірвалися крізь вікна. Відразу з трьох сторін.
Хірасеє-сан скинув сандалії і безшумно побіг до одного з них. Удар між ніг, удар у перенісся — і ось, перестрибуючи через повалене тіло, він уже кинувся на наступного. А я, завмерши в кутку коридору, просто виставив руку, намотуючи на неї шию стрільця, котрий двічі перекинувся через себе, перш ніж затихнути.