Він стояв перед зачиненими дверима. Він вдихав повітря, повільно вбираючи в себе енергію дощу і видимих за дощем зірок. Очі були розплющені, але він нічого не бачив, окрім того, як розливається по тілу світло. І це світло було червоним сяйвом руйнації. І його було так багато, що коли він зробив крок, то відчув, як його припідняло над землею.
І все це за чотири безшумні вдихи.
На повні груди. Повільно. Глибоко в себе. Раз.
Видихнув з відчуттям, що ти камінь, обмитий пінною хвилею.
Вдих. І хмари стали нижчими, наповнюючи тебе люттю непороджених блискавок.
Видихнув — тепер ти гора, з якої стікає туман.
Вдих. Видих. Вдих.
І вибивши двері ударом ноги, він увійшов до квартири, в якій перебували як мінімум двадцятеро китайців. Просто ввійшов і просто почав стріляти обома руками. А він не був найкращим з людей Кадуцо-сана.
— Гей, — поліцейський махнув жезлом, наказуючи двом машинам з китайцями звернути до краю дороги. До ліхтарного стовпа, з якого на тонких тросах спустилося двоє якудз.
— Чого він там стоїть? — запитав один з китайців, глянувши на поліцейського, який не поспішав підходити до них.
— Хто його… — і того, що сидів поруч із ним, затрясло.
Стрільці зависли над самими дахами, дірявлячи обшивку машин автоматними чергами. Кулі проходили наскрізь. Через метал, тканину, тіла і гуму.
Миттєво поміняти ріжок і знову стріляти.
А потім, повиснувши головою вниз, зазирнути в повну трупів машину. І побачивши, що добивати вже нікого, махнути поліцейському, щоб викликав по рації припарковані біля сусіднього перехрестя фургони «евакуаторів».
— Вони готові. Можете забирати.
Після цієї ночі багато поліцейських стали значно багатшими.
Комісари, начальники відділків, інспектори карної поліції. Усі ті, на чиїх вулицях була цієї ночі стрілянина. До них приходили посланці Кадуцо-сана, вклоняючись, передавали конверти з грошима і просили від його імені:
— Кадуцо-сан дуже сподівається, що ви не будете звертати увагу на певні події. Сьогодні було вбито трохи чужинців…
У середньому по три мільйони єн за кожного застреленого «чужинця».
Сам же Кадуцо-сан проспав усю ніч в обіймах двох своїх маленьких дружин. Та й чого йому було хвилюватися, якщо він уже віддав наказ: «Знищити». Якщо на той час, коли він прокинеться, його секретар подасть йому список з іменами загиблих якудз, родинам яких треба виплатити компенсації.
Саме серед текія народилась класична схема влади якудз: оябун («шеф»), вакагасіра («друга людина, заступник»), офіцери, рядові й учні.
Із середини XVIII століття організації текія були визнані владою — оябуни отримали посаду «керуючих ринками» і самурайські права: мати прізвище і носити два мечі.
А також список поліцейських, яким потрібно було заплатити «за клопіт» і за те, щоб про нічну стрілянину не довідалися ні журналісти, ні вище керівництво. І ще за те, щоб інспектори не турбували стрільців, які потрапили до лікарень, і щоб трупи китайців, які через недогляд опинилися в поліцейських моргах, просто зникли звідти. Щоправда, якудзи робили все, щоб таких трупів було знайдено якнайменше.
Одразу два катери курсували від берега в море, скидаючи у воду загорнених у пластик мертвих стрільців тріади із прив’язаним до ніг тягарем — набраними на якомусь закритому на ніч будівництві двадцятикілограмовими бетонними блоками.
— Цей, здається, ще живий, — прислухавшись до стогону з пакета, мовив якудза.
— А тобі що до того? — запитав напарник.
— Нічого, — відповів той, перекидаючи пластиковий пакет через борт, а потім хапаючись обома руками за блок бетону.
Їм треба було поспішати, адже на березі їх чекала ціла гора трупів, навезених сюди з усього міста.
Різанина в невеликому ресторанчику, коли разом з китайцями загинули два кухарі і самотній старий учитель, який рятувався там від безсоння.
Убивства в нічліжках з номерами-кімнатами завбільшки з труну.
Стрілянина на площі, коли близько тридцяти якудз бігли до пораненого китайця-стрільця, який засів за переверненим вибухом фургоном.
Перестрілка в порнокінотеатрі після телефонного дзвінка кульгавого службовця:
— До нас прийшли семеро плосколицих. Мені казали, що вам буде цікаво про це дізнатися.
Різанина на стоянці, де найбідніші китайці вирішили заночувати в машинах чи під вантажівками, які захищали їх від дощу.