— Зрозумів, — і через хвилину я зміг побачити, як виглядала Марина, коли її вперше привели в дитячий садочок.
Вона сиділа поруч зі мною і пояснювала:
— Тут мені сім. Це ми на кориді. Це ми з мамою Наталею. А це з татом Володею…
Піймавши мій погляд, її вітчим підняв брови «ти проти?». Я не відповів.
— …З татом Володею на акулячій риболовлі.
Що ж, Маринці пощастило з вітчимом. Скільки він займається відмиванням грошей? Років вісім? Скільки заробив? Виходячи із сум, з якими він працював… Мені було навіть важко це уявити. Але, принаймні, він не був скупий, і не тільки намагався дати Маринці чудову освіту, але й обвіз її майже навколо всього світу.
— А це, — сказала Марина, простягаючи мені наступне фото, — мене забирають із пологового будинку.
Я побачив незадоволене обличчя своєї колишньої дружини, загорнену в ковдрочку Марину на руках у чоловіка, обличчя якого було вирізане ножицями, що трохи порвали папір. Це було моє обличчя, адже цим чоловіком був я.
— Я ні до чого, — сказав Вітчим. — Коли… коротше, всі претензії — до її мами.
А в той час керівник бойовиків Леонід Бауер, що не спав уже третю ніч, відсилав усе нові загони найманців на пошуки японців, яких ніяк не вдавалося знайти, і через які його босу Володі, Марині, а заодно мені та їх особистій охороні доводилося жити у напівоблозі.
Сучасні якудзи гордо зводять свою історію до трьох груп напівкримінальних співтовариств середньовічної Японії: міських стражів маті-йок-ко, коробейників текія і професійних гравців бакуто.
Частина сьома
Тихі сімейні вечори
Нісімура прийшов у клан «Зелені Бджоли Отруйного Меду», коли йому було чотирнадцять років. Точніше, туди його привів батько-бухгалтер, який мав вибирати — відправити свого сина у в’язницю за крадіжку моторолера чи віддати його якудзам, які захистять хлопчика, але зроблять з нього професійного злочинця. Батько Нісімури вибрав останнє. І, як виявилося, мав рацію. У сімнадцять років його син учинив перший злочин. У дев’ятнадцять йому зробили честь, дозволивши відрубати голову командирові одного з загонів «Бджіл», який зробив собі харакірі. У двадцять два він уже сам водив у бій невеликий загін, що складався з його ровесників — молодих якудз і учнів. А в двадцять сім, після загибелі глави клану, взяв участь у війні за трон, що звільнився, убивши чотирьох синів колишнього оябуна і майже всю верхівку — главу штабу і командирів загонів і груп.
Відтоді минуло двадцять п’ять років, але пан Нісімура досі ходив у бій з короткоствольним автоматом у руках і з мечем за спиною, сам страчував зрадників і нікому не дозволяв радити йому, а тому обходився без обов’язкових в ієрархії кланів якудз радників.
Безпосередньо банди складаються зі старших бригадирів сятей («молодші брати»), молодших бригадирів вакасю («молодики») і звичайних якудз. Кожна з них налічує приблизно від 20 до 200 осіб. Відповідно, у клан можуть входити десятки тисяч якудз. Такий клан здатний контролювати декілька міст.
— А це, — сказала Марина, передаючи мені наступне фото, — я хворіла. Бачиш ліки?
— Бачу, — сказав я.
— А ось цей відблиск — спалах.
— Покажи, — сказав її вітчим. — А коли це?
— Три роки тому, — мовила Марина.
А от пан Юй отримав владу в спадщину, будучи восьмим главою клану після батька, діда і прадіда. Клану тріади «Джерело жовтої ріки». І якщо пан Нісімура обходився трьома тисячами стрільців, то в армії пана Юя їх було понад п’ятнадцять тисяч.
Але що п’ятнадцять тисяч бандитів для більш ніж мільярдного Китаю? Дрібниця. Мізер. Ніщо.
Етнічний склад Китаю нараховує близько п’ятдесяти національностей. Переважну більшість населення становлять китайці (хань). Крім того, у країні проживають представники інших національних і етнічних груп: чжуани, уйгурі, хуейцзу, тибетці, мяо, маньчжури, монголи, буї, корейці, тутсзя, дун, яо, бай, хані, тай, лі, лісу, ше, лаху, ва, шуй, джена друга.
Та й про скарби на диску він довідався зовсім не так, як пан Нісімура.
Знаєте, скільки китайців мешкає в Україні? Хочете, я здивую вас? Офіційно — близько півмільйона. А насправді майже чотири мільйони вихідців із Піднебесної оселилися в нашій країні. А, оселившись, вони навчилися бути непомітними. По-перше, тому, що виявляють обережність, а по-друге — бо для кожного з нас двоє узятих з юрби китайців, будь-яких, навіть чоловік і жінка, — це завжди близнюки. От вони й користуються цим, живучи по п’ятдесят осіб у двокімнатних хрущовках, одягаючись в однаковий одяг, що робить їх ще більше схожими, живучи цілою купою за єдиною в’їзною візою і за єдиною довідкою про нібито загублений паспорт.