Чотири мільйони — чим не «п’ята колона» — армія для майбутньої війни?
Саме від одного з п’ятдесяти тисяч китайців, які живуть у Харкові і довкола нього, того самого, який мив підлоги в одному з офісів, що належали Володимирові, і довідався пан Юй про застряглі десь під містом мільярди. Саме зі своїх співвітчизників, які живуть у нас, він і набрав «армії», які завдали тієї ночі п’ять одночасних ударів у чотирьох містах України й Росії.
Київ — 1
Освітлений тисячами прожекторів і ламп, Київ блискав новими пам’ятниками і підземними торговими центрами та розливався ріками мерехтливого автомобільного металу. Перша крапля лимонного соку ще летіла до викладеної на тості ікринки, перша пляшка із шампанським ще тільки збиралася вистрелити, перша чарка горілки на ознаменування того, що ніч уже почалася.
А пан С., у дорогому костюмі під пальто із тонкої вовни і у важких товстих окулярах, саме виходив з машини, коли два десятки китайців попадали на пластикову траву на клумбі, і вогні ресторанних вітрин померкли у відкритій ними стрілянині.
Пан С. навіть не зрозумів, що вмер. Він загинув першим з п’яти супер-босів, для яких відмивав гроші мій новий друг і тепер майже родич Володимир Михайлович.
Київ — 2
Можна володіти мільярдами, але жити в однокімнатній квартирці під дахом розмальованого панками під’їзду з туалетним смородом, їсти на вечерю засохлий хліб і їздити в метро. І саме в метро спустився другий з босів Костянтин Г., чиї слова: «Якщо охоронці не здатні гарантувати мені стовідсоткової недоторканості, то навіщо я буду їх годувати?» — так і не встигли стати приказкою.
У старому плащі з болоньї — справжній тобі інженер-невдаха — він зайшов у напівпорожній вагон, навіть не помітивши, як тієї ж миті, коли двері вже закривались, сюди ж утиснувся чубатий китаєць-смертник.
Увесь цей поїзд був майже порожнім. Але коли китаєць смикнув запал бомби, вся платформа в покручених вибухом вагонів виявилася залита кров’ю.
Київ — 3 і 4
Третій бос — генерал О. Охоронці, навербовані ним із спецназівців, які відвоювали на справжніх війнах, загинули всі до одного, так і не зумівши врятувати його…
Пан К. — людина з телевізора і газетних шпальт. Його смерть могла б підняти в країні революцію чи обвалити гривню. А тому в офіційному некролозі повідомлялося, що він загинув від серцевого нападу…
П’ятий з босів пан А. не був у Києві вже майже три роки, вважаючи, що тим самим він може уникнути…
Якщо в 1986 році було виявлено 197 тис. злочинних угруповань тріад із загальною кількістю 876 тис. членів, то вже в 1994 році ріст кількості злочинних груп становив 306 % (на 154 тис. угруповань стало більше), а кількість їхніх членів збільшилася на 547 тис., що становить 403 % у порівнянні з базовим роком.
Арзамас-36
Він жив за трьома рядами колючого дроту побудованого на уранових руднях тридцять шостого у своєму порядковому номері Арзамаса, з тих, що почали зводити ще на початку Другої Світової війни. Обходився без батальйону особистої охорони, бо держава сама подбала про те, щоб Арзамас-36 охороняли кілька тисяч солдатів з ліловими погонами.
Однак держава не знала, що ці отупілі від безкінечних вахт і пробіжок солдатики будуть мати справу з ордою китайців, які не розмежовують життя і смерть.
Азіатів важко злякати смертю, адже життя для них — це вимушена вбогість і неробство на шляху між двома раями. Ось вони й умирали на колючому дроті, Під кулеметним вогнем чи під колесами бетеерів, які здебільшого так і не зуміли виїхати з ангарів.
Лавина низькорослих воїнів протягом п’ятнадцяти хвилин змела охорону Арзамаса, розсипавшись по містечку. По його вуличках, більше схожих на тренувальну базу спецназу. Знищуючи кожного, хто траплявся їм на шляху. У пошуках тільки однієї людини — пана А., який розвернувся разом із кріслом назустріч тим, хто влетів у кабінет у його квартирі.