Нас посадили на диван у далекій кімнаті (мабуть, кімнаті відпочинку), і шестеро озброєних автоматами людей вишикувалися між нами і дверима останньою лінією оборони.
Володя не був воїном. Наскільки я зрозумів, він узагалі ніколи не тримав у руках автомат. Але я! Адже я міг допомогти!
— Дайте мені зброю.
— Ні.
А китайці вже очистили від його охорони два нижні поверхи, і тепер бій ішов на порозі Володиної квартири.
Він же просто сидів на дивані й чекав. Маринка втиснулася в спинку дивана і теж була перелякана. А в сусідній з нами кімнаті чоловік, що сидів перед моніторами, які передавали зображення з усього будинку, сказав:
— Ми втратили ще трьох.
А це означало, що у Володі не залишилося і двох десятків людей.
Відбувається це тому, що при наявності строго формалізованої структури керівного рівня, виконавчі ланки тріад, що здійснюють безпосередню злочинну діяльність, діють у рамках гнучкої мережевої системи, яка може мінятися залежно від тієї чи іншої проведеної злочинної операції.
Але ті, хто залишився, боролися на смерть. По-перше, тому що більшість із них були набрані з парашутистів і снайперів, які встигли повоювати на справжніх війнах, а по-друге, завдяки тому, що за вечерею, бачачи, що їхній хазяїн устиг напитися, вони, ті, хто не брав участі в безпосередній охороні його кімнат і кабінетів, дозволили собі випити півтора ящика горілки. І тепер, хмільні й люті, вони вмирали, забираючи з собою десятки китайців.
По всьому будинку. Скрізь. Навіть засипавши трупами басейн на другому поверсі. Перетворивши більярдну на ДОТ, а сходи — на Дорогу Слави, яка веде їх прямо на небо.
Але занадто багато людей привів із собою пан Юй, щоб у стрільців Володі були хоч якісь шанси.
І китайці піднімалися усе вище й вище.
Усі посади в китайських тріадах прийнято позначати конкретними цифрами. Поважних осіб позначають числом із трьох цифр, яке починається з четвірки. Це пов’язано зі стародавньою китайською легендою про те, що світ оточують чотири моря. Лідер «сан шу» називається 489; інфорсери «хунг кван» — 426; «шо хай» — відповідальний за зв’язки з іншими злочинними групами — 432; адміністративний і фінансовий експерт — 415. Прості члени, які не мають рангів, позначаються номером 49.
А коли стрілянина перекотилася на верхній майданчик сходів, а тоді й у сусідню з нашою кімнату, я підвівся і сказав:
— Досить.
— Сядьте, ви думаєте, що ми… — почав один із шести охоронців.
Але я не дослухав його.
Ухопившись за його автомат, я вдарив стрільця долонею в підборіддя.
Тепер я був озброєний.
— Ну? — запитав я, цілячись в інших.
— Нічого-нічого, — вони запевнили, що не збираються в мене стріляти.
І пересмикнувши затвор, я сказав Володимиру Михайловичу і моїй дочці:
— Пішли.
— Куди? — запитав Володя.
— Я буду виводити вас звідси.
Біля свого будинку самурай може спорудити скромний чайний павільйон, у якому слід використовувати нові картини-какемоно, сучасні скромні чашки й лакований керамічний чайник.
— Піднялися, — сказав я Марині і її вітчиму. — Узялися, — це вже стрільцям, розпоряджаючись відірвати від підлоги диван, на якому я просидів останні двадцять хвилин. — Понесли.
Ми вкинули диван у відкриті двері, перетворивши його на барикаду, що перевернулася ніжками угору.
— Пішли, — я і двоє стрільців упали за ним, обстрілюючи сходи, по яких до нас бігли китайці.
Родині кожного із загиблих пан Юй виплачував по дві тисячі доларів. Протягом семи секунд ми зробили його біднішим на двадцять шість тисяч.
А потім ще на дванадцять, перетягнувши диван далі по коридору.
— Ведіть їх! — крикнув я.
І інші стрільці вивели в коридор Маринку з вітчимом, прикриваючи їх знятими із себе бронежилетами.
Просто я знав, що зупинити атаку азіатів можна єдиним способом — знищивши їх усіх. А знищити їх можна було тільки атакуючи. І тому ми тягли свій захисний диван — шматки телячої шкіри і паруючий поролон — далі по коридору, зібравши за ним ще з півдесятка поранених стрільців Володі і спостерігача з кімнати з моніторами:
— Хлопці постаралися, перестріляли половину з них.
— Скільки чоловік охорони залишилося? — запитав я, міняючи ріжок.
— Усі, що тут.
— А китайців?
— Ще чоловік вісімдесят — сто двадцять.
— Класно, — підхопившись, я знову почав стріляти, а через три десятки пострілів сказав: — Понесли!
Ми відвоювали ще вісім метрів.