А що робив я весь цей час? Спав, їв, дивився телевізор. Ідучи з готелю, залишав у портьє записки, обіцяючи повернутися якомога раніше, а не повертаючись, дзвонив йому, щоб запитати, чи не шукав мене хто-небудь і, почувши: «не шукав», далі блукав містом.
У мене тут не залишилося друзів, у мене тут не залишилося улюблених вулиць. У мене не було спогадів, якими я міг дорожити, погладжуючи холодні камені. Та й місто не хотіло приймати мене, то, запитуючи голосом таксиста: «Іноземець?», то — люб’язною офіціанткою в ресторані: «Якщо хочете, я можу перейти на англійську», а то, нахабно шкірячись просто в обличчя «тупого туриста»: «Ми приймаємо оплату тільки в доларах».
Я став для тебе чужинцем? Ну й Бог з тобою. Ти вважаєш мене іноземцем? Та будь ласка. Хочеш оплату в американській валюті? Тримай зелену сотню.
І щоразу, особливо коли я повертався в готель надвечір, я чув одне і те ж питання:
— Чи не хочете познайомитися з дівчиною?
Чи хотів я?
Спочатку я був надто схвильований долею Маринки і мовчанням її вітчима. Але коли минули три дні, і я зрозумів, що вони згадають про мене не раніше, аніж після того, як поміняють національність і імена, виїдуть на який-небудь кокосовий острів, проживуть там кілька років, поки не переконаються, що їх більше ніхто не шукає, тоді я сказав:
— Познайомитись? А чому б і ні?
— Спасибі, — зрадів коридорний. — Які-небудь спеціальні замовлення чи привести кількох, щоб ви змогли вибрати?
— Нехай вона не буде тіткою, — сказав я.
— Зрозумів.
А через кілька хвилин вона вже стукала у мій номер.
— Наталя, — представилася дівчина.
Вибачте, але ні. За вікном була ніч пізньої осені, а те, як вона вміла кохатися, навряд чи могло надихнути хоч якогось поета.
— Тобі не сподобалося?
— Та як би тобі сказати…
— Я робила щось не так?
Любов із трьох поз і сотні фальшивих стогонів.
— Скажи, і я зроблю так, як ти любиш.
— Точно? — це вже було цікаво.
— Слово честі, — сказала мені ця дівчинка.
— Ну, добре.
Я справді став іноземцем, і вона змогла в цьому переконатися.
Візьми одну частину імбиру, дві частини лимонної кори, три частини чорного перцю, чотири частини дхатакі, п’ять частин квітів, шість частин меду і вісім частин меляси. Змішай усе і залиши бродити на дванадцять днів. Цей чудесний напій дуже люблять йогині.
Лакшмі — дружина Вішну: прекрасна, як десять мільйонів уранішніх сонць, вона втілює в собі чуттєвість. У Вічної Пані всіх істот лотосоподібні очі; вона заквітчана гірляндами з лотосів. Лакшмі сидить на колінах у Вішну. Вона…
У ролі чоловіка — коханка перевертається й піднімається на коханця.
Шанкхіні-надь — один із тонких каналів — надів. З’єднує губи й піднебінну область жінки з йоні. Місячний центр голови з’єднується протокою з піднебінною западиною і верхньою губою: по цьому вигнутому каналу проходить Великий Еліксир, що спускається до лотоса… Схожий на змію з пащами на обох кінцях її тіла… Десятими таємними дверима.
Зяюча — коханка лягає на спину, піднімає ноги й широко їх розводить.
Сплетена — коханці приймають стискаючу позу. Потім коханка зводить коліна і щільно затискає літам.
У тілі Дакіні-цариці розміщені всі мирні і гнівні божества. Вона перетворила Йогі-Падму на зерновий звук, що завмер у неї на губах, коли вона дала Благословення на Довге життя. Потім вона проковтнула цей зерновий звук, і всередині її живота Падма одержала таємну по святу Безмірного Жалю. Посвяту тіла, мови й розуму.
— Що це?
— Це кохання.
— Я збожеволію…
— Можливо.
Будь-яка сила, якою ми володіємо, належить Богині… У її волосяних порах безупинно зникають мільйони космічних яєць… Вона задовольняє бажання садхакі., набуваючи найрізноманітніших форм.
Друга зяюча — коханка лягає на спину, піднімає обидві ноги і кладе їх на плечі коханцю.