І кидали вони його бездиханне тіло в похоронне багаття. І він сам став цим багаттям: дрова ми, вугіллям та іскрами вогню. У цьому багатті, в його полум’ї боги спалили людину: і людина воскресла у сліпучому сяйві.
Напівупирання — коханка лягає на спину, простягнувши одну ногу, а іншу підібгавши й уперши в груди коханця, як при позі впирання.
Упирання — коханці займаються любов’ю стоячи.
Пронизування — йоні опущена вниз, а літам проникає в її верхню частину.
Я перестав бути тим, чим був досі, — маленькою точкою світла, розміщеною в тілі. Я став тепер величезним колом свідомості, а моє тіло перетворилося на маленьку точку, яку омивають хвилі світла…
Ідучи, вона навіть забула про гроші.
Тож розплачувався я вже з коридорним, який постукав до мене хвилини через три після того, як пішла вона.
Ну, а мій комп’ютер мовчав. Ні Марина, ні її вітчим так і не знайшли можливості зв’язатися зі мною. І я вже почав думати, що почекаю ще днів вісім і буду збиратися назад. Що цього разу, якщо не залишилося нікого, хто хотів би мене вбити, я вирушу в Японію літаком. Що от зараз поголюся, спущуся в ресторан і постараюся випити побільше. Що…
— До вас відвідувач, — сказав мені по телефону портьє.
— Хто? — запитав я.
Я почув його питання: «Як вас представити?», — потім відповідь: «Пан Бауер», — і сказав:
— Нехай піднімається.
— Не чекав?
— Чекав, — сказав я. — Замовити щось випити?
— Іншим разом, — сказав мені Леонід Бауер. — Я в справі.
— Слухаю.
— Ми збираємося вивезти Марину і Володимира Михайловича з міста…
— Ми? — вирішив уточнити я.
— Я, — сказав Бауер. — А зробити це буде дуже непросто, тому що китайці перекрили всі виїзди. Тому мені потрібні стрільці. Допоможеш?
— Звичайно, — сказав я.
— Тоді поїхали.
Крім мене і двох охоронців боса, які залишилися йому вірними, Бауеру вдалося знайти ще сімох. Але що це були за хлопці — екс-спецназівець, який став наркоманом, хворий на рак професійний убивця, глухонімий кат з розбитої банди — напівбожевільні найманці, які вчинили занадто багато вбивств, щоб тепер хоч трохи дорожити своїм життям і думати, що воно не вартує тих п’ятиста тисяч євро, які їм запропонували.
Я був восьмим, а Леонід Бауер — дев’ятим.
— Готові? — запитав він.
— Так.
— Звичайно.
— Угу.
— Тоді поїхали.
Я тільки й устиг, що кивнути Марині та її вітчиму, які сиділи у третьому з чотирьох автомобілів, на яких Бауер збирався прориватися з міста.
Машина, у якій мав їхати я, була другою. Але перш ніж сісти в неї, я мусив відповісти на питання:
— Водій чи стрілець?
— Стрілець, — а тому опинився на задньому сидінні.
Частина одинадцята
Найманець для дочки
— П’ятсот тисяч — великі гроші, — сказав чоловік, який сидів за кермом.
Кивнувши його обличчю, перетвореному через десятиліття побоїв на морду шарпея й відображеному в дзеркалі заднього огляду, я запитав:
— Чуєш?
— Чую-чую, — відповів він.
«їдемо, — сказав затиснутий кришкою бардачка передавач голосом Бауера. — Перша машина — третій поворот праворуч. Інші за нею».
— Поїхали.
Ми їхали довго. Навіть устигли познайомитися:
— Сергій.
— Вітя.
А потім було вже не до розмов.
Кожен із членів такого братерства, залежно від віку, входить до великого або до малого загону і підкоряється розпорядженням і наказам свого командира.
А найвідоміші тріади, які займаються транснаціональною злочинною діяльністю, це — «Сунь Є Он», «14ДО», «Во Хоп Ту» і «Во Он Лок».
Першим автомобілем нашого конвою керував такий собі Олег, найперший охоронець Володимира Михайловича, який працював у нього ще тоді, коли Маринчин вітчим був валютним міняйлом. Стрільцями з ним їхали брати-близнюки Оверченки, знамениті не тільки тим, що мали статевий зв’язок зі своєю молодшою сестрою і зробили понад двісті вбивств кожен, а й тим, що в чотирнадцять років вони самі себе осиротили, підпаливши дачу, у мансарді якої спали їхні накачані снодійним батьки.