Увімкнувши світло, Бауер освітив гори схованих у цьому підвалі грошей і тільки тоді відповів на запитання близнюка-збоченця «за скільки»:
— Скільки винесеш, усе твоє.
— Оце так…
Ми всі були шоковані, бо ніхто з нас ще ніколи не бачив такої купи грошей — вісім мільярдів.
— Холера…
Тільки торік «чорні» банкіри відмили понад сто дев’яносто мільярдів, що належали мафії.
КНИГА ЧЕТВЕРТА
Частина перша
На купі грошей
Автомобілям дісталося. Ми їхали, димлячи пробитим радіатором. З бортом, який викрешував іскри на люках.
Вийти, відірвати деренчливий бампер.
— Підштовхни.
Упершись руками в решето багажника, змусити «мерс» завестися, і заскочити в нього просто на ходу.
Майже дві години ми їхали лісовою запущеною дорогою, підстрибуючи на тих самих вибоїнах, на яких шістдесят років тому погойдувалися гармати німців.
— І куди це ми? — запитав у свого глухонімого сусіда Вітя. — Не знаєш? І я не знаю.
Запущеною дорогою до не менш запущеного кістяка недобудованого ще до Другої світової елеватора.
— Клас, — сказав Вітя, коли фари освітили вежу і нерівні стіни зерносховища. — І що ми тут будемо робити?
Але Бауер натис на кнопку невеликого пульта, який витягнув із залізної коробки, і всі будівлі елеватора, а також ліс довкола нього освітились сотнями ламп, що перетворили ніч на день.
П’ять мільйонів витратив Володя, щоб зробити з цих куп сміття бункер. Це було розумне вкладення: що війна з тріадами — ми могли перечекати тут навіть Апокаліпсис. Тут було влаштовано арсенал із трьома десятками армійських ящиків. Та тільки не вистачало їжі і засобів першої допомоги. Тому обом нашим пораненим довелося обійтися тими бинтами й аспірином, які виявилися в аптечках наших машин.
Але ні охоронець, ні відставник-спецназівець не стогнали і не просили відвезти їх до лікарні. Перший тому, що не міг кинути свого боса, а другий, поранений у живіт, розумів, що його вже все одно не врятують.
Будучи смертельно пораненим — так, що ніякі засоби вже не зможуть його врятувати. — самурай повинен шанобливо звернутися зі словами прощання до старшого за становищем і спокійно випустити дух, підкоряючись неминучому.
Другим натисканням кнопки Бауер відкрив іржаві ззовні і багатошарові сталеві під іржею ворота, що вели до влаштованого під землею сховища.
Кодові замки, електронні ключі, визначники голосу, а за ними три підземні зали, найдальша з яких і виявилася забитою грошима.
Піраміди були настільки величезні, що навантажувач, який стояв біля однієї з них, здавався не більшим за візок із супермаркету.
— Ні хріна собі…
— Отже, якщо все скінчиться добре, — сказав Володимир Михайлович, — то кожен із вас зможе взяти собі стільки, скільки захоче.
— Точно? — запитав найманець, який воював у Латинській Америці, в Африці, в Югославії, на Кавказі і ще хтозна-де.
— Слово честі.
— А якщо ми зараз вас кокнемо, візьмемо гроші й поїдемо собі?
Але реалізувати цю ідею їм так і не вдалося.
— Китайці, — сказав охоронець, піднявшись на балкон до бійниці, що закривалася сталевими жалюзі.
Просто один постріл услід. Просто невеликий датчик, загнаний у борт однієї з наших машин. Просте зображення — зелена точка на моніторі з картою Харкова, і ось пан Юй привів п’ять сотень своїх людей, щоб забрати гроші.
— То ми точно заберемо все, що зможемо? — запитав близнюк Оверченко.
— Точно.
— Тоді влаштуємо їм…
Вертикальні сходи до балконів з бійницями, електропідйомник до доту на верху недобудованої вежі, захована за розсувними панелями «система спостереження за периметром» і внутрішній зв’язок:
— Вони біля воріт.
— Бачу.
Я влаштувався на самому верху. Моїми компаньйонами виявилися брат-близнюк і онкохворий убивця.
— Гвинт би з трубкою, — сказав останній.
— Ми їх і так дістанемо, — сказав близнюк.
У першій атаці пан Юй утратив сорок п’ять чоловік. У нас же стало на два десятки ламп менше. Але і без них усе навколо сяяло, як площа святкового міста.
У похвалі говориться: «Гідний замилування [Ясуноко] з роду О-томо шанував Будду, дотримувався Закону з чистим серцем і вірністю, і доля його була щаслива. Життя — досконалим і довгим. У справах управління він відзначався мужністю, а його шанобливість до батьків передалася нащадкам».