На островi пiд кам'яною стiною притулився здоровий питель на два етажi i трохи не достав покрiвлею до верха скелi. Коло самого питля з берега на острiв висiв перекинутий мiшок з поренчатами. Мiсток висить високо над Россю, прикований залiзяками до скелi на обох берегах Росi. Пiд ним шумить i б'ється об камiння бiла водяна хвиля. Просто по Росi вгору видно високi скелистi покрученi береги, а там далi над самою скелею, що зветься Спас, стоїть церква серед зеленого дерева, котру видко наче через кам'янi ворота.
В тому мiсцi, нижче од Замка, пiд самою скелею стояла фабрика, здорова, бiла, висока, з високим чорним стовпом, котрий виганявся трохи вище од скелi. Нижче од фабрики, на рiвнинi, мiж зеленими вербами, бiлiли рядки нiмецьких мурованих домкiв, з бiлими стiнами на причiлках до самого верху покрiвлi. Веселi домки тонули в вербах. Мiж домиками вештаються нiмцi; нiмкенi в червоних сукнях брали воду з криницi; коло їх вешталися нiмченята в узесеньких штанцях. Там жили всi нiмецькi майстри й директор сахарнi.
Микола й його товаришi прийшли в контору, де сидiли директор та писарi. В здорових просторих покоях скрiзь по закутках були поробленi з дроту нiби клiтки, а в тих клiтках сидiли писарi. Коло одного стола сидiв директор, високий, поставний бiлявий нiмець з довгими вусами та сiрими очима. Вiн не спитав вербiвцiв про пашпорти, не спитав навiть, звiдкiля вони родом, i тiльки позаписував їх ймення й прiзвища. Микола назвав себе Iваном Грищенком, Кавун назвав себе Панасенком. Директор поклав їм плату по три карбованцi на мiсяць на панських харчах i звелiв йти до сахарнi.
В сахарнi другий нiмець, машинiст, поставив їх коло машин на роботу. Кругом їх кипiли здоровi казани з малясом, стукотiли, гуркотiли колеса, дрижали здоровi ремiннi паси, перекинутi од низу через стелю на верхнiй етаж. Бiднi хлiбороби озирались на всi боки на тi страшнi, здоровi, лапатi машини, не знали, як повернуться, як ступить, їм здалось, що їх завели в якесь страшне пекло.
Настала нiч, а їм здавалось, що з-за машини от-от вискочать дiдьки й потягнуть їх пiд тi машини з страшними зубцями. Нiмець все показував їм, як ходить коло машини, i вони насилу оговтались, насилу призвичаїлись до обстави, до нової роботи.
Опiвночi, сливе перед свiтом, задзвонили в дзвоник, й iншi робiтники стали на їх мiсце, а вони пiшли до казарми на ночiвку. То була нiчна змiна.
Мiж бiлими, чистими нiмецькими домнами, мiж зеленими вербами чорнiли двi довгi казарми для бурлак. Казарми були довгi, обiдранi, з оббитими дощем стiнами. Можна було подумать, що то кошари для овець, а не хати для людей. На кiнцi кожної казарми в кутку стояли здоровi казани, замурованi в цегляну пiч, де варили бурлакам їсти.
Минув рiк пiсля того, як вербiвцi втекли з Вербiвки. Була недiля. В селi почали благовiстить на службу, i дзвiн голосно гув понад Россю, мiж скелями. В казармi коло довгого стола стояли й сидiли бурлаки. Мiж ними був i Микола Джеря. Вiн так помарнiв i змiнився на обличчi, що його трудно було впiзнать. Блискучi карi очi наче погасли, лице постарiлось, рум'янець пропав, лоб став жовтий, як вiск, шия поморхла. Тiльки здоровi жилавi руки з довгими пальцями та довгi вуса нагадували про давнього Миколу Джерю. На Миколi була чорна, мов земля, сорочка, подерта свита, старi шкарбани з дiрками, звiдкiль виглядали солом'янi устiлки. Волосся на головах у бурлак було закудлане, мов у не-просипленних п'яниць. Поруч з Миколою сидiли за столом бурлаки в таких чорних сорочках i з такими невми-тими видами, з такими бруснатими щоками, з такими кудлатими головами, що й дивиться було страшно. Однi бурлаки грали в карти, такi засмальцьованi, що на їх ледве червонiли безталаннi королi й королеви, замазанi нечупарними бурлацькими руками. На столi стояла горiлка: декотрi бурлаки пили могорич i частували бурлачок. Микола грав на скрипцi. Одна молодиця з темного кутка загомонiла й почала його лаять за те, що вiн грає до служби божої. Через усю казарму попiд стiною стояли неприбранi поли, на полах валялась солома й потерть. На тих полах покотом спали бурлаки й бурлачки, розкидавши на барлозi дранi свитки й кожухи. Одна чепурна молодиця в бiлiй сорочцi замiтала казарму i згортувала з полiв барлiг. П'янi бурлаки затягли пiснi; Микола пригравав їм на скрипцi.