В той час Бжозовський вертався до Вербiвки. Четвiрня добрих коней несла легенький фаетон нiби на руках. Осавула ледве поспiшав за ним маленькою бiдкою. Бжозовський згадував про бурлак, про Джерю, i вся кров кидалась йому в голову, заливала його очi. Вiн почував на своїх грудях бурлацький кулак, i йому здавалось, що саме в тому мiсцi пекло його нiби вогнем. Вiн пригадував, як втiкав через горище, як скакав з покрiвлi на землю, як лежав у бур'янi, i ввесь його шляхетський гонор пiднявся з самого дна, кипiв, клекотiв у його душi. Вiн догадувавсь, що й погонич, певно, знає про те дiло, знає й осавула, знає й увесь Стеблiв, знатиме й уся Вербiвка i всi пани-сусiди. Од помсти вiн усе штовхав погонича кулаком у спину, як тiльки той не потрапляв на добру дорогу, як тiльки фаетон нахилявся набiк. Погонич од злостi передавав тi стусани коням, лупцював їх немилосердно гарапником попiд черево, а конi передавали злiсть панському фаетоновi, хвицали по йому заднiми копитами й трохи не поносили.
Вже свiнуло надворi, вже й зiйшло сонце, а бурлаки йшли й не спочивали. Вони поминули багато сiл, багато сахарень та суконних фабрик, нiде не спочивали i не ставали, їм усе здавалось, що Бжозовський буде гнаться за ними. Опiвднi вони звернули в лiсок, з'їли по шматку хлiба, напились з кринички погожої води i помандрували далi. Ввечерi з'явилось на долонi велике мiстечко з двома бiлими мурованими церквами. За мiстечком осторонь стояли здоровi сахарнi з високим чорним стовпом. Вiтер повiвав од заводу, i далеко на полi було чути препаскудний противний сморiд од перепалиних кiсток, од гнилого малясу.
Сонце сiло за горою. Череда йшла в мiстечко. Потомленi бурлаки ввiйшли в мiстечко. То була Черкащина.
- Ставаймо тут на роботу в сахарнi, - промовив Джеря. - Ми зайшли вже далеко од Вербiвки. Тут не знайде нас пан.
- Де пристанемо, там i на роботу станемо, - сказав Кавун. - Сахарень є доволi; ми вже поминули їх по дорозi бiльше десяти. Про мене, зоставаймось тут.
Але треба нам десь переночувать.
- Просiмося на нiч до людей: може, нас будлi-де й пустять, - промовив Джеря.
Бурлаки сiли на окопi коло царини, трохи одпочили, з'їли по шматку хлiба та по цибулi i ввiйшли в мiстечко.
- Чи будемо проситись до багатих, чи до бiдних? - обiзвався один бурлака.
- Спробуємо переднiше до багатих, - сказав Микола.
Бурлаки повернули повернули до великої хати i ввiйшли у двiр. На просторному дворi мекали вiвцi, стояли потомленi воли. Молодиця доїла корову. Старий чоловiк порався в загородi.
- Добривечiр вам! З понедiлком будьте здоровi! - сказали бурлаки до хазяїна, пiднявши трошечки шапки. - Будьте ласкавi, пустiть переночувать!
- А хто ж ви такi; звiдкiля бог несе? - спитав хазяїн.
- Ми йдемо здалека на заробiтки й хочемо стати на роботу в сахарнi, - сказали бурлаки.
Хазяїн бистро кинув на їх оком i задумався. Перед ним стояли люди в чорних, як сажа, сорочках, з бруснатими щоками й пiдборiддями, в старих драних свитках, в старих дiрявих брилям з червоними очима.
- То ви б то бурлаки, чи що? - спитав їх хазяїн згорда.
Бурлаки трохи помовчали, а Микола промовив:
- Та еге ж! Не з добра стали бурлакувать…
- Коло нашої хати великий шлях; а великий шлях несе всякого народу, - i доброго, i лихого. Шукайте собi, люди добрi, пристановища деiнде, промовив хазяїн i кинувся до роботи.
Бурлаки мовчки повернули з двора, а Микола не стерпiв i промовив: