- Тепер iдiть до попа на похрестини, нехай вiн подивиться на своїх нових парафiян, - сказав перевожчик i повiв їх до попа.
- Чи й цей пiп заправить за похрестини по стiльки карбованцiв, скiльки узяв той? - спитав Микола. - Як тiльки й цей заправить таку дорогу плату, то хоч давай драла назад в Вербiвку робить панщину.
- Воля, бач, дорога рiч; за неї варт дорого заплатить, - сказав перевожчик i привiв їх до попа.
Пiп прийняв з великою охотою в свою парафiю нових людей, позаписував їх Посмiтюхами i не взяв за те нi шага. Його парафiя розростувалась українськими втiкачами.
- Тепер поздоровляю вас з новим щастям, новим здоров'ям, панове Посмiтюхи; а ти, тату, поведи мене в шинок i справ хрестини, - сказав перевожчик.
Вони пiшли в шинок, випили двi кварти горiлки, а другого дня той самий перевожчик повiв їх до лиману, де коло чагарiв одна рибальська ватага ловила рибу.
Над самим лиманом, на зеленiй травi, мiж двома високими стiнами молодого очерету, висiли чорнi неводи на пiдтечах, повбиваних в землю. Довгi без кiнця мережi моталися на легкому вiтрi, неначе жмути чорних шнуркiв, вимочених в смолi. Од кiлка до кiлка висiли разками здоровi поплавки, що звуться галаганами, поробленi з легкого сухого дерева. Здалеки здавалось, нiби то стояли рiдкi тини з тоненького хмизу або тонiсiнькi штахети, обтиканi зверху якимись цяцьками. Серед того павутиння неводiв чорнiв кухарський курiнь: вiн був круглий, з низькими очеретяними стiнками i дверцями, тiльки без покрiвлi. Серед його стояли двi чорнi задимленi сохи з розсiшками з бантиною зверху. На цiй перекладинi висiли казани; пiд казанами горiв огонь, i густий дим клубами валував вгору. В диму чорнiли сохи, нiби шибениця. В тому кухарському куренi стояли столи, де кухар розкладав сиру рибу. В казанах варилась риба. В куренi тхнуло риб'ячою сирiстю од луски.
Коло кухарського куреня стояв здоровий курiнь з очерету для цiлої ватаги. Там стояли шаплики, барильця, дiжки з пшоном, горохом, кукурудзою та квасолею, лежали харч та одежа. Там ночував отаман i вся забродська ватага.
Кухар порався коло казанiв. Забродчики лагодили неводи. Коло куреня стояв отаман, Iван Ковбаненко; вiн був сам i хазяїном, i отаманом ватаги. Отаман був чоловiк невисокий, але дуже широкий в плечах, з великою головою, з здоровими чорними вусами, з запаленим лицем i чорними блискучими очима. На йому була проста одежа: широкi крамнi синi штани, бiла сорочка й чорна смушева шапка. Тiльки червоно-гарячий гарний одеський пояс одрiзняв його од простих рибалок, а гордий, смiливий вид i темнi розумнi очi виявляли щось хазяйське, отаманське. Вiн курив люльку, пускаючи дим одним кiнцем рота.
- Ми шукаємо роботи i хочемо пристать до вашої ватаги, - промовив Микола до отамана, поздоровкавшись.
Отаман тiльки помаленьку кивнув головою, не виймаючи люльки з рота, кинув гордим оком по всiх бурлаках, скоса глянув на дрiбненького Корчаку з прудкими злодiйськими очима i промовив:
- Приставайте, коли хочете. Половина наловленої риби буде моя, а половина ваша. Неводи мої, а харч будемо платить по половинi, а коли схочете випить, то горiлка буде ваша. Чи пристаєте на те? - спитав отаман, окинувши оком молодих, здорових бурлак.
- Чом же й не пристать! Не ми заводили цi звичаї, не нам їх i виводить, - промовив швидкий Корчака.
Отаман не спитав їх, звiдкiль вони i що вони за люди. Декотрi його забродчики мали пашпорти, а декотрi нiколи зроду їх не мали, тiльки бачили в других.
- Сiдайте, хлопцi, просто неба на землi, - сказав отаман, - зараз будете обiдать, а по обiдi й до роботи.
Бурлаки склали свої клунки в куренi, понабивали люльки, посiдали на травi й почали курить.
- А що, хлопцi! Коли хочете заробить обiд, то сiдайте чистить рибу, бо цiєї, що в казанах, на всiх не настачить, - промовив кухар.
Отаман пiдняв циновку з одного шаплика, де було повно рiчаної i морської риби, подавав вербiвцям ножi, i вони почали зшкрiбать луску з риби. Бурлаки ледве совали руками. Кухар i отаман мовчки осмiхались; осмiхались i проворнi забродчики, дивлячись на хамулуватих неповертайлiв-хлiборобiв.