Мокрина стояла проти сонця пiд волоським горiхом i роздивлялась на рибалок. Вона вгледiла Миколу, i її лице одразу почервонiло, мов польовий мак. Вона знялась з мiсця i, як птиця, полинула в хату.
Тим часом хазяйка винесла рибалкам вечерю. Сонце тiльки що сiло, а рибалки вже полягали покотом пiд волоськими горiхами. Завтра вони мали виряджатись на цiле лiто на море.
Другого дня свiтом вже був готовий обiд. Рибалки пообiдали надворi, потiм поскладали на вiз здоровi мережi й посуд, набрали харчi, прив'язали до воза собаку, на возi посадили пiвня й ввiйшли в свiтлицю, щоб сповнить звичай вихiдчин.
Свiтлиця була чиста й просторна. Перед образами горiла лампа i коливались голуби та писанки на нитках, прилiплених воском до стелi. Стiл був застелений бiлою скатертиною, а на столi лежав хлiб з дрiбком солi зверху. Отаман винiс з кiмнати здорову пляшку горiлки, настояної на жовтому корiннi, i поставив на стiл. Рибалки обстали стiл навкруги. Двадцять чоловiк товпились в свiтлицi, неначе колядники на рiздво. Отаман налив чарку горiлки, перехрестивсь i почав приказувати:
- Даруй же нам, боже, повнi мережi всякої риби! Щоб до нас спливалась риба з усього Чорного моря та просто в нашi мережi та єрики. Пошли нам, боже, щастя й здоров'я! Дай боже, щоб ми живi повертались до господи та не потопились у морi!
- Дай боже! - промовили рибалки.
Отаман почастував жiнку й почав частувать рибалок. Потiм вiн зняв з стiни образ, поклав на столi, перехрестивсь, поцiлував образ i хлiб; за ним приступили усi рибалки по черзi i знаменувались до образа й до хлiба. Отаман мовчки сiв за столом на покутi, всi рибалки посiдали на лавках i навiть долi, кому не стало мiсця. Всi посiдали й замовкли, неначе завмерли. Тiльки було чуть, як мухи шелестiли в сухих торiшнiх васильках за образами. Отаман потiм встав, за ним заразом лавою пiднялись усi рибалки. Отаман узяв образ i хлiб з сiллю i вийшов у двiр, за ним вийшли всi рибалки. Образ i хлiб сховали на возi. Довгий нiмецький вiз з шинами на ободах рушив з двора, а за ним пiшли рибалки з хазяйкою. Вихiдчини скiнчились.
Рибалки приїхали на лиман, спустили човна на воду, поскладали усю рибальську снасть, здоровi мережi й посуд i сiли самi двома рядками. Отаман став коло демена й почав правувать здоровим деменом. Демено повернулось, неначе здорова морська риба, збило хвилю i легенько повернуло човна од берега. Рибалки вдарили по водi плиском бабайками, i здоровий човен полинув по лиманi, неначе птиця по небу, тiльки покинув за собою довгий слiд хвиль та брижiв.
- Через тиждень виїжджай до нас та вивозь нам харчi! - гукнув з човна отаман до хазяйки. - Нашi куренi стоятимуть на старому мiсцi, на пересипi.
Хазяйка довго стояла, дивлячись на човен, де далеко блищала бiла сорочка на отамановi, неначе вiн стояв витесаний з бiлого каменя. Потiм молодиця повернула конi на гору й неначе сховалась i зникла десь в степу.
Рибалки допливли до Цареградського гирла, минули єрики, що промикувались через косу в озеро, i пристали в самому гирлi до кордону. Там отаман показав вартовим урядовцям пашпорт, i ватагу пропустили в море. Човен повернув за гострий рiг пiскуватої коси i вступив в Чорне море, пливучи попiд низьким берегом. Через кiлька верстов рибалки пристали до берега i позносили мережi, неводи й посуд на плисковату пiскувату пересип. Пересип була дуже плисковата й слалася, неначе бiла стрiчка, понад морем, оддiляючи здорове солоне озеро од моря i од лиману. Те озеро було колись затокою моря; морська хвиля насипала вузьку пересип i неначе греблею оддiлила здорове, на верстов двадцять, озеро од моря та од лиману. Крутий далекий берег озера, що, мабуть, був колись берегом моря, стояв в туманi, неначе стiна, вкритий зеленою травою; пiд ним зеленiли очерети та оситняги, скiльки можна було скинуть оком.