Офіційна народність у «Вибраних місцях»: опублікована версія
Коли робота над продовженням «Мертвих душ» ставала все більш складною, Гоголь переспрямував свою енергію на листування. У 1844 році кількість його листів у порівнянні з кількома попередніми роками стала вдвічі більшою. Ця гарячкова епістолярна активність була відображенням проблем Гоголя з прозою, що він, своєю чергою, почав пов’язувати зі своєю духовною та моральною кризою[349]. Навесні 1845 року, стверджуючи, що помирає, він висилає записку до свого духівника (ПСС 12, 489). У червні того ж року, як припускають редактори ПСС, він спалив першу редакцію другого тому «Мертвих душ» (ПСС 7, 400). Розквіт листування Гоголя в ті роки є симптомом його творчого безсилля. Загальне число гоголівської епістолярії, продукованої протягом 23-х років творчості (за винятком кількох років у ліцеї) дорівнює приблизно двом тисячам сторінок. Лише впродовж п’яти років між публікацією «Мертвих душ» і появою «Вибраних місць» (1842—1847) він написав близько 40 її відсотків (800 сторінок). Однією річчю, яка тоді не писалась, або принаймні писалася не так, як подобалося Гоголеві, був другий том «Мертвих душ».
У пориві до патріотичного подвигу та підкреслення своєї відданості Росії, що була поставлена під сумнів після публікації першого тому «Мертвих душ». Гоголь відмовився від роботи над другим томом і вирішив досягти своїх цілей у публіцистиці. Такий поспіх міг також бути спричинений надзвичайним тиском з боку його друзів, які закликали Гоголя прояснити свою позицію і «закрити рота» своїм ворогам написанням якомога швидше другого тому роману. На їхню думку, Гоголь перебував у стані війни й мав потребу парирувати удари своїх опонентів. Плєтньов, Шевирєв, Аксаков і навіть Смірнова — всі вони квапили Гоголя з роботою і намагалися вселити в нього войовничу ментальність[350]. «Вибрані місця» являють собою гоголівську спробу поєднати ці вимоги в публіцистичній формі.
Книга, що з’явилася на початку 1847 року — «Вибрані місця з листування з друзями» — складалася з есеїстичних і дидактичних статей, написаних у формі листів. Великою мірою назва була неправильна. Як показала Рут Собел, лише 24 відсотки тексту становлять «листи» з визначеними адресатами, що мають певну схожість з існуючими листами Гоголя[351]. Жоден із цих текстів у книзі не схожий на реальні фрагменти з гоголівського листування, а окремі, які я не бачу серед згаданих, містять ідеї, що їх Гоголь узяв з листів інших людей до нього.
Перші вказівки на гоголівські плани публікації цієї книги датовано липнем 1846 року (ПСС 13, 84—85, 91—92). Лише через три з половиною місяця були готові всі 32 статті, які у ПСС становлять близько 200 сторінок. Цей сплеск продуктивності не був характерним для Гоголя, котрий зазвичай писав повільніше. Дуже ймовірно, що Гоголь певний час міг вести листування з прицілом на майбутню публікацію або міг сприймати його в ролі форуму для розвитку своїх ідей, що не є рідкістю для письменників. Його листи з цього періоду є набагато більш знеособленими та формальними, ніж звичний епістолярний стиль Гоголя — і справді, він немовби писав статті. Хоч Гоголь інформував Плєтньова, якому було доручено цю публікацію, що він відкликає власні листи від своїх адресатів з метою публікації, у жодному зі збережених листів не міститься таких запитів. Цілком можливо, що він скопіював певні «прототипи» листів перед їхнім відправленням. Як завжди. Гоголь не міг обійтися без дещиці містифікації.
На додачу до більшої формальності тону, в листах 1843—1846 років явлено нову тематику. Немає більше дружнього обміну думками, історій і вражень: вони вперто зосереджені на великих соціальних проблемах, що стосуються Росії, й на питаннях морального життя, тобто на комплексі проблем, які лежать в основі роботи Гоголя над продовженням «Мертвих душ» і «Вибраними місцями». Ці листи також мають одну спільність із другим проектом — проповідницький тон і наполегливе ліплення автора в ролі мудреця та пророка. Насправді дивовижно, що автор, чия проза виблискує іронією, міг геть утратити у своїх листах почуття самоіронії, як проникливо зауважив Вільям Тодд[352]. У той час, як деякі адресати Гоголя, особливо його подруги, насолоджувались Гоголевими проповідницькими та повчальними виливами, інші його кореспонденти дратувались або ображались. У 1844 році Данилевський висловив Гоголю насмішкувату подяку за целый короб морали, а потім поскаржився: все мораль да мораль — это хоть какому святому надоест![353] Після того, як Гоголь у 1844 році вислав Сєрґєю Аксакову французьке видання трактату Томи Кемпійського «Про наслідування Христа» разом із поблажливими інструкціями до читання, старший пан, зазвичай досить терпимий до Гоголя, огризнувся, мовляв, він читав Кемпійського ще перед Гоголевим народженням[354]. Однак Гоголь продовжував моралізаторства й давав поради всім про все, навіть повсякденні рекомендації для молодят (ПСС 12, 205—206, 347—349). Він просив, щоб його листи переписувались (неначе Біблія) і поширювались поміж людей. Тим самим духом просякнуті «Вибрані місця», в яких Гоголь адресував свої рецепти особистої праведності та добробуту Росії до цілої країни.
349
William Mills Todd «Gogol’s Epistolary Writing», in
350
Лист Плєтньова від 27 жовтня 1844, у
351
Ruth Sobel,