Тільки сильні громадянські цінності здатні, на думку Гоголя, викорінити головне зло, яке опосіло антиутопічну реальність Росії, — розгул корупції в публічних інституціях. Цінності ці починаються в родині. Гоголь приділяє особливу роль жінкам, роблячи родину чимось на кшталт їхнього громадянського обов’язку, за допомогою якого вони зможуть впливати на суспільство в цілому. У своїй статті «Жінка в суспільстві» (Женщина в свете) Гоголь переконує жінок приборкати свої витрати, оскільки марнотратство змушує їхніх чоловіків брати хабарі. У «Чим може бути дружина для чоловіка у простому домашньому побуті, за нинішнього порядку речей у Росії» (Чем может быть жена для мужа в простом домашнем быту, при нынешнем порядке вещей в России) Гоголь пропонує докладні інструкції про сімейний бюджет. Незважаючи на те, що сам він неодружений і ніколи не був помічений у жодних зв’язках із жінками, він моралізує про мету цієї головної соціальної інституції. Дружина дана чоловікові для піклування про тягар щоденної рутини, що дозволить чоловікові краще прислужитися вітчизні в його чиновницькій діяльності (ПСС 8, 340). Абрам Тєрц стверджує, що «Вибрані місця» поєднують у собі функції «Апокаліпсису», призначаючи Росії роль оплоту проти всесвітньої катастрофи, та «Домострою» — російського тексту XVI століття, який містить повчання у сфері громадянських обов’язків, родинного життя та домогосподарства[356]. Втім, я б сказала, що, за Гоголем, Апокаліпсис також загрожує і самій Росії. Боротьба Росії проти власної гріховності є особливо важливою, оскільки деінде, а особливо в Західній Європі, бій за духовну спокуту вже програно. Однак Тєрц правий у тому, що Гоголь у «Вибраних місцях» пропонує подолання Апокаліпсису якраз за допомогою засобів на кшталт «Домострою».
Гоголь прагнув перетворити Росію із суспільства класового конфлікту на гармонійну національну спільноту. У статті «Російський поміщик» (Русской помещик) Гоголь намагається відтворити давній патріархальний зв’язок між поміщиком і селянами, питання, що його Гоголь водночас порушує у продовженні «Мертвих душ». Гоголь радить поміщикові пояснювати божественний закон, який робить його їхнім хазяїном. Тому він повинен запевнити селян, що змушує їх працювати не заради особистої вигоди (і для доведення цього він повинен спалити перед ними асигнації), а через те, що Бог довірив йому це завдання. Бог покарає поміщика за кожного ледачого селянина, пише Гоголь, так само, як і за кожного селянина, який відмовляється від свого обов’язку перед поміщиком. Автор також погоджується з народною мудрістю, яка прирівнює багатого селянина до доброї людини як синоніми. Отже, Гоголь неявно поширює протестантську ідею про те, що гідне християнське життя не може не привести людину до процвітання (ПСС 8, 323—324). Зв’язок, що його Гоголь розвиває у другому томі «Мертвих душ», між моральним і процвітаючим життям відлунює у його статті з «Вибраних місць». Розрив між поміщиками та селянськими масами, який найсерйознішим чином гальмує перетворення Росії на націю, може бути подоланий, якщо обидва класи усвідомлять свої спільні інтереси. І нарешті соціальна єдність приведе до національної єдності.
Надзвичайна стурбованість формуванням почуття громадянства та патріотичного обов’язку (через проповідь християнського обов’язку) також присутня в багатьох статтях, що стосуються соціальної та національної ролі культури. Один із початкових фрагментів — «Про те, що таке слово» (О том, что такое слово) — нагадує носіям мови, використовуючи вислів Роберта Маґуайра, що слово — це дар Божий[357]. Це справа письменника та його служба суспільству, тому він повинен використовувати його обережно та враховувати його вплив на читачів. Неймовірно — для автора, який безперервно вибачався та виправдовувався за свої твори, включно і з цією книжкою — Гоголь наголошує, що неправильне використання слова є непрощенним: Если писатель станет оправдываться какими-нибудь обстоятельствами, бывшими причиной неискренности, или необдуманности, или поспешной торопливости его слова, тогда и всякой несправедливый судья может оправдаться в том, что брал взятки и торговал правосудием, складывая вину на свои тесные обстоятельства, на жену, на большое семейство (ПСС 8, 229). Письменник не повинен писати у гніві, який псує його слово, перетворюючи його на зле й сатиричне, як слово в «Мертвих душах». Характерно, що Гоголь поширює пораду, яка має стосунок до його власного становища, навіть коли він сам має проблеми з її дотриманням.
356
Абрам Терц [Андрей Синявский],
357
Robert Maguire,