Отже, у тексті «Про ліризм наших поетів» міститься похвала й підтримка для всіх елементів доктрини офіційної народності. Гоголь представляє поетичну традицію Росії як величне втілення цінностей православия, самодержавия и народности. Всі ці три елементи поєднуються у щільній суцільній матриці, в якій одне переходить в інше. Російська релігія змушує народ усвідомити повне духовне значення монарха; монарх любить свій народ, принаймні в теорії, як визначено Господом; російська душа поетів спонукає їх співати гімни цареві та Росії, які переплітаються у напіврелігійному запалі. Гоголь прагнув видобути з цієї мережі особливих взаємозв’язків почуття національної самобутності, чия релігійна та політична форми є міцними й традиційними, на відміну від країн Західної Європи.
Гоголівська ідея про традиційні, патріархальні основи Росії спонукає його стверджувати в тексті «Про „Одіссею“, яку перекладає Жуковський» (О Одиссее, переводимой Жуковским), що це стародавнє звеличення патріархату викличе особливий резонанс у Росії. Вочевидь, не зважаючи на низький рівень грамотності в Росії, Гоголь передбачає, що «Одіссея» стане «народним чтивом», що об’єднає читачів різних класів у національну спільноту (ПСС 8, 238). Гоголь приділяє перекладові Жуковського таку ж важливість, яку Шевирєв і Константін Аксаков приписували його роману «Мертві душі» — хоч і з іншої причини. «Одіссея» підживить зароджену національну спільноту моральним напучуванням і повагою до влади. Просте бачення соціальних взаємин у цій епічній поемі також присоромить незадоволених, які концентруються на недоліках Росії та пропонують складні й неприродні рішення. Поруч із російською лірикою, яка надихає любов’ю до Росії та царя, і з Біблією, що, на думку Гоголя, вчить усіх росіян, як бути росіянами (оскільки бути росіянином означає бути найкращим із християн), «Одіссея» Жуковського постає у «Вибраних місцях» як ще один культурний артефакт, який об’єднує національну спільноту та визначає її цінності. У гоголівській подачі ці три типи текстів сприяють націоналізму — так само, як співдіють із нинішньою політичною системою та підтримують її. Гоголівський вид націоналізму у «Вибраних місцях» цілковито підтверджує політичний статус-кво, що відповідає ролі, яку надавали націоналізму офіційні ідеологи.
У «Суперечках» (Споры) Гоголь звинувачує західників у тому, що вони бачать лише фасад Росії, і в нездатності сприйняти купола метафоричного російського дому — натякаючи на релігію, що її західники виключили зі свого світського бачення Росії. У «Вибраних місцях» Гоголь якраз розводиться про ці купола Росії, її православну надбудову. Уся книжка має релігійну основу, як це часто зазначалось, починаючи з нагадування про неминучу смерть, у цьому випадку «Заповіт» (Завещание) автора, через релігійне «Просвітництво» (Просвещение), до послання про «Великдень» (Светлое Воскресение)[361]. Релігійне обґрунтування лежить в основі багатьох цілком світських проблем, які обмірковує Гоголь, таких, як громадянська чеснота. Як і в доктрині офіційної народності, релігія постає в цьому творі як найвища цінність. Однак слід підкреслити, що основною метою «Вибраних місць» є не забезпечення засобу для уявної релігійної мономанії автора. Гоголь підпорядковує релігію ширшій проблемі Росії як нації.
361
Рут Собел розглядає релігійний світогляд «Вибраних місць» у