У фінальній статті книжки — «Великдень» — Гоголь запитує: Лучше ли мы других народов? і відповідає, що росіяни не кращі[362]. Втім, він стверджує, що якась містична сила спонукає росіянина до пророцтва вищого статусу Росії. Росія сповнена потенціалу:
Мы еще растопленный металл, не отлившийся в свою национальную форму; еще нам возможно выбросить, оттолкнуть от себя нам неприличное и внести в себя всё, что уже невозможно другим народам, получившим форму и закалившимся в ней. Что есть много в коренной природе нашей, нами позабытой, близкого закону Христа — доказательство тому уже то, что без меча пришел к нам Христос, и приготовленная земля сердец наших призывала сама собой его слово, что есть уже начала братства Христова в самой нашей славянской природе (ПСС 8, 417).
Росія ще не нація, але її «неоформлений» стан надає їй особливі можливості. Увійшовши до спільноти народів із запізненням, Росія здатна більш суворо відокремити зерна від полови у своєму національному творенні й сформуватися як повноцінна нація, і в цьому завданні «Вибрані листи» пропонують їй допомогу. На думку Гоголя, християнство, яке було настільки доречним для витоків Росії і все ще об’єднує всіх росіян, являє собою цю дорогоцінну руду, що облагородить растопленный металл зародженої російської нації і перетворить її на повноцінний національний сплав. Православ’я у «Вибраних листах» приходить на зміну південному елементу з продовження «Мертвих душ» як облагороджуюча речовина в гартуванні російської нації.
Хоч у книзі рясніє різноманітною класовою ворожістю, тріумфальний фінал заперечує її існування. Російсько-православне слов’янське братство не знає, як Гоголь стверджує тепер, жодної класової боротьби, що розламує західноєвропейські суспільства. Росіянин також виявляє надлюдські сили у перетворенні самого себе — раптом прокинутися і стати на прю зі своїми вадами. Всі ці чинники спонукають Гоголя до висновку, що свято Великодня, яке символізує християнське братство і відзначається в Росії нині, а деінде в інший час, уперше досягне своєї належної слави в Росії. Отже, завершальний образ «Вибраних місць» поєднує повернення Росії до себе зі святом Христового Воскресіння. Народження російської нації залежне від її християнського переродження.
«Вибрані місця» пропонують всеосяжні та досить послідовні національні рецепти. Гоголь дорікає Росії за брак соціальної єдності та національності — навіть попри те, що перший аспект було помітно деформовано цензурою — і пропонує конкретні засоби для обох проблем. Він відмовляється від насмішок і сатири — його колишньої реакції на різноманітні недоліки Росії, що знайшли прояв у його прозі. Тепер він використовує своє слово для підтримки та плекання, а не глузування та висміювання. Він виявляє дуже відверту підтримку ідеології офіційної народності, особливий наголос роблячи на ролі православ’я та християнського повчання загалом, у перетворенні російського суспільства на гідну націю. Втім, його оптимістична національна філософія залишається у сфері національної Утопії. Гоголівський діагноз очевидних детермінант російськості — таких, як любов до царя або глибина релігійного почуття — залишається дискурсивним винаходом, бажаним образом Росії, якою Гоголь міг би пишатися.
«Страхи та жахіття» «Вибраних місць»: втручання цензора
Гоголь з гіркотою обурювався зневажливим трактуванням свого твору цензурою. У листі до Плєтньова він згадував про опубліковану книгу як вихід в свет обгрызенного Никитенкой оглодка (ПСС 13, 212). Гоголеве обурення було виправданим: заборонено до друку п’ять статей, інші тексти зазнали численних змін і скорочень, що втілилось у значно м’якший текст. Він скаржився Смірновій: Самые важные письма, которые должны были составить существенную часть книги, не вошли в нее, — письма, которые направлены были именно к тому, чтобы получше ознакомить с бедами, происходящими от нас самих внутри России, и о способах исправить многое (ПСС 13, 198). Навіть попри те, що Гоголь, пишучи цей текст, перейнявся ентузіазмом до офіційної ідеології, парадоксальним чином «Вибрані місця» виявилися найбільш цензурованою його книгою. Оскільки ця справа стосувалася офіційних органів, Гоголь помилився, коли перетягнув різноманітні соціальні, економічні й моральні проблеми у зрозумілу площину. Дух офіційної народності вимагав уславлення реальної Росії, а не такої, якою вона може або повинна бути. Націоналізм в офіційній версії був способом утвердження статус-кво, а не підваження його за допомогою демонстрації конфліктів і порушень або розхитування човна державної адміністрації різноманітними рецептами реформування.
362
Цензор вилучив продовження цього фрагмента: