Одна з вилучених частин містила у своїх назві «червону ганчірку» — «Страхи та жахіття Росії» (Страхи и ужасы России). У ній Гоголь відповідає своїй кореспондентці-графині, яка впадає у відчай із приводу різноманітних страхов и ужасов Росії, що змушують її до рішення оселитися за кордоном. Гоголь запевняє її, що Європа навіть гірша, і переконує не відвертатися від хвороб своєї країни, а працювати над її реформуванням. Особисте спасіння росіянина, за Гоголем, можливе лише в російській державі, яку він перетворює на своєрідний християнський усесвіт. Він стверджує, що всі росіяни повинні служити своїй країні так, немовби служать в другом небесном государстве, главой которого уже сам Христос (ПСС 8, 344). Це правда, в Росії існують страхи и ужасы, але Гоголь прогнозує, що через десять років Європа прийде до Росії не лише купити пеньки и сала, а й по мудрість (ПСС 8, 345). Хоча ця стаття навчає конструктивного ставлення до російських страхов, цензори не могли сприйняти погляд на Росію в таких термінах і згадку про прагнення росіян виїхати за кордон. Натяк на те, що економіка поточних взаємин Росії з рештою Європи полягає в обміні російської пеньки за європейську мудрість, також здався надзвичайно невтішним.
Жінки мали відігравати величезну роль у гоголівському баченні відлагодженого суспільства. Неназвана графиня була згадана в цьому контексті, як і дружина губернатора (Алєксандра Смірнова була оригінальною адресаткою) в іншій забороненій статті — «Що таке губернаторша» (Что такое губернаторша), — Гоголь переконує адресатку в її силі покращити провінційне суспільство. Він радить їй сприймати місто, як лікар сприймає лікарню. Знову-таки, Гоголь дає пораду, яка багато в чому стосується його власного становища і навіть була дана йому іншою особою — Плєтньовим[363]. Гоголь пише, що вплив губернаторської подружньої пари насамперед лежить у сфері суспільної моралі. Вони повинні взяти на себе боротьбу з розкішшю, эту язву России, источницу взяток, несправедливостей и всех мерзостей, какие у нас есть. Приміром, Гоголь радить дружині губернатора з’являтися на всі публічні заходи в однаковому одязі, у такий спосіб подаючи приклад скромності для інших жінок. Губернаторська пара також повинна удосконалювати функціонування адміністрації губернаторства. Гоголь наводить приклад чиновників, чиї порушення розслідувалися в суді. Вкрай важливо, пише Гоголь, що їх слід звільнити від їхніх обов’язків на час усього терміну розслідування, щоб вони не могли більше зловживати системою і намагатися впливати на хід правосуддя. Він хвалить свого адресата за звільнення наглядача психлікарні за те, що той продавав булочки, призначені для пацієнтів (ПСС 8, 315).
Проблема страхов и ужасов Росії обертається іншим формулюванням. Гоголь цитує своїй адресатці речення з її листа до нього: Грустно и даже горестно видеть вблизи состояние России, но, впрочем, не следует об этом говорить. Мы должны с надеждой и светлым взором смотреть в будущее, которое в руках милосердного бога (ПСС 8, 320). Гоголь просить розрізняти. Росіяни повинні не просто мріяти про майбутнє; вони довго та завзято повинні шукати в сучасному — звідки починається шлях у майбутнє. Гоголь благає свою адресатку не жаліти для нього жодних печальних зображень мерзоти. Вони зазвичай навівають сум, але тепер вони сповнюють його бажанням допомогти. Дружина губернатора повинна радше боротися, ніж боятись огидних явищ російського життя.
Знову-таки, попри свої найкращі наміри, Гоголь мимоволі висловлює дурницю. Навіщо цензорам погоджуватись на публікацію новини про те, що становище Росії вселяє зневіру в її найвищих посадових осіб? Або образ російського життя, що підкреслює його мерзоти? Навіщо згадувати про чиновника-злочинця, а відтак підважувати довіру людей до державних чиновників? Хліб, украдений у психічно хворих людей під наглядом держави — що це послання говорить нації про функціонування державних інституцій? Швидше за все, гоголівські безцеремонні згадки про такі сумнівні подробиці життя в Росії спонукали заборону цих та інших статей.
363
Плєтньов писав до Гоголя 27 жовтня 1844 року: