Гоголь продовжує свої заклики до високопосадовців в іншій статті, відхиленій цензурою, — «Високопосадовцю» (Занимающему важное место). Контекст гоголівського листа натякає, що його адресат незадоволений своїм перебуванням на віддаленому форпості Кавказу. Гоголь закликає його прийняти це призначення, посилаючись на християнську заповідь смирення. У пізнішій статті, вочевидь, до того самого адресата — «Напучування» (Напутствие) — Гоголь використовує аргумент героїчної слави. Слід шукати сильного, а не слабкого противника: Не велика слава для русского сразиться с миролюбивым немцем, когда знаешь вперед, что он побежит; нет, с черкесом, которого всё дрожит, считая непобедимым, с черкесом схватиться и победить его, вот слава, которою можно похвалиться! (ПСС 8, 368: 705n29). Незважаючи на гоголівське заохочення таких колоніальних авантюр, цензура могла негативно відреагувати на згадку про нестабільний південний кордон та ідею про те, що в народі може сформуватись образ кавказців як неприборканих вояків. Цей фрагмент було вилучено.
У «Високопосадовцю» Гоголь пропонує комплекс радше цивільних, а не воєнних завдань, які могли би сприяти суспільному добробуту в південній периферії. Автор «Ревізора» та «Мертвих душ» згоден із тим, що внутрішні регіони Росії — непросте місце. Діагноз проблем у цій статті перегукується з тирадою князя, що завершає збережені фрагменти другого тому «Мертвих душ». У провінціях, поруч із законним, засновано щось на кшталт другого уряду, пише Гоголь до свого друга-високопосадовця:
Много злоупотреблений; завелись такие лихоимства, которых истребить нет никаких средств человеческих. Знаю и то, что образовался другой незаконный ход действий мимо законов государства и уже обратился почти в законный, так что законы остаются только для вида; и если только вникнешь пристально в то самое, на что другие глядят поверхностно, не подозревая ничего, то закружится голова у наиумнейшего человека (ПСС 8, 350).
Описуючи план дій у цьому зрадливому середовищі, Гоголь радить своєму другові взяти на озброєння щось, що, здається, нагадує візити Чічікова до чиновників. Він вважає, що для викорінення корупції його другові слід особисто познайомитися з усіма чиновниками в місті. Коли друг-високопосадовець виявить сторони, винні в корупції, за допомогою цих особистих розмов, він повинен дорікнути у їхніх провинах не перед суспільством, а перед їхньою російською природою, яку вони спаплюжили своїми діяннями.
Незважаючи на свою заклопотаність чиновниками-порушниками, гоголівський аналіз системи адміністративних інституцій у регіонах Росії спонукає його зробити висновок про її досконалість: …слышно, что сам бог строил незримо руками государей. Всё полно, достаточно, всё устроено именно так, чтобы споспешествовать в добрых действиях (ПСС 8, 357). Гоголь використовує цей аргумент божественного втручання у творення російської адміністративної системи, по суті, задля стримування подальшого росту бюрократії. Система є настільки досконалою, пише він, що навіть не потребує жодної додаткової адміністративної посади. Зокрема, Гоголь відмовляється від системи стримувань і противаг, яка здається йому більш прийнятною для колоніальних і ненаціональних суспільств. Оскільки призначити нового чиновника для контролю іншого, за словами Гоголя, означає сделать двух воров наместо одного (ПСС 8, 357).
У продовженні цієї статті Гоголь згадує іншу прірву в російському суспільстві — поміж царем і дворянством. Він шкодує про дух взаємної недовіри та підозріння дворян до уряду у спробах зменшити їхню вагу і привести їх до загибелі. Гоголь стверджує, що це західноєвропейці поширюють такі згубні чутки, щоб віддалити російського царя від дворян. Гоголь просить свого друга запевнити дворян, із якими він у контакті, що вони — цвіт нації і що цар любить їх — немовби Гоголь має прямий доступ до імператорового серця.